Печера ідей

^{* Я надто довго сиджу під замком. На якусь мить мені здалося, що ці два речення можна було б перекласти пристойніше, наприклад: «Місяць був персом, якого торкався палець хмари. Місяць був улоговиною, куди прагнула сховатися хмарина довгастої форми», — або щось на кшталт цього. Щось поетичніше, ніж та версія, на якій я спинився. Але річ у тому… О Єлено, як часто я тебе згадую і як мені тебе бракує! Я завжди гадав, що фізичні бажання — це лише слуги шляхетної розумової праці, а тепер… тепер я все віддав би, аби лише добре перепихнутися! (Я пишу так прямо, тому що, будьмо щирі, хто це все читатиме?) Ох, треба перекладати! Безглуздий Гераклів подвиг, здійснений за наказом свавільного Еврісфея! Що ж, нехай буде так! Хіба ж у цій темній келії я не господар своїх слів? Тож ось вам мій переклад, хоч він, либонь, вас шокує!}

¯¯¯¯¯¯¯¯¯¯

Геракл Понтор, який не стежив за цим небесним рухом і був цілковито байдужий до нього, перетнув садок, що спочивав під пильним наглядом Селени, і відчинив двері свого будинку. Темне й німотне втулище коридору скидалося на око звіра, що стежить за здобиччю. Геракл спильна глянув, міркуючи, що Понсіка могла б застережливо лишити запалений світильник на поличці біля входу, але рабиня вочевидь не припильнувала.* Він увійшов у морок будинку, як ніж входить у плоть, і зачинив двері.

__________

^{* Що це? Явно зненацька з’являється ейдетичний букет зі слів «пильний», «стежити» тощо. Але… що це значить? Хтось «стежить» за Гераклом?}

¯¯¯¯¯¯¯¯¯¯

— Ясінтро? — озвав він гетеру.

Відповіді не було.

Геракл спробував розітнути пітьму поглядом, але марно. Він неквапно попрямував до внутрішніх покоїв. Його ноги ступали наче по вістрях ножів. Холоднеча будинку, що поринув у темряву, немов кинджалом пронизувала плащ.

— Ясінтро? — гукнув він знову.

— Я тут, — ножем прорізало тишу.**

__________

^{** Ножі! Ейдезис зненацька розростається, наче отруйний плющ! Що ж це за образ? «Пильнувати», «ножі»… Ой, Геракле, Геракле, будь обережний: ти в небезпеці!}

¯¯¯¯¯¯¯¯¯¯

Розгадник підійшов до дверей спальні. Гетера, що стояла в темряві спиною до нього, обернула голову.

— Що ти тут робиш без світла? — запитав він.

— Чекаю на тебе.

Вона поквапилася запалити каганець на столі. Геракл тим часом споглядав її спину. Нерішучий вогник народився перед дівчиною і розпростерся по затиллю кімнати. Ясінтра якусь хвилю зволікала обернутися, і Геракл далі розглядав виразні лінії її спини. На ній був довгий м’який пеплос, що спадав аж до п’ят і був запнутий двома фібулами на обох плечах. Позаду одяг брижився складками.

— А де моя рабиня?

— Ще не повернулася з Елевсіна, — відказала гетера, досі стоячи спиною до нього.***

__________

^{*** А тепер «спина»! Це осторога! Можливо: «Пильнуй свою спину, бо… десь є ніж». Ох, Геракле, Геракле! Як мені застерегти тебе? Як? Не наближайся до неї!}

¯¯¯¯¯¯¯¯¯¯

Відтак обернулася. Вона була прегарно нафарбована: подовжені тінями вії, білосніжні від білил вилиці та яскраво-червоні симетричні обриси вуст. Під пеплосом небесно-блакитної барви вільно колихалися груди; пояс із золотих кілець стягував і без того тонку талію; нігті на босих ногах були помальовані двома кольорами, як у єгиптянок. Обернувшись, вона зросила повітря легесенькими пахощами парфумів.

— Чому ти так вбралася? — запитав Геракл.

— Я гадала, тобі сподобається, — відповіла вона, стежачи за ним пильним поглядом. З мочок її невеликих вух звисали сережки — вигострені, наче ножі, металеві фігурки оберненої спиною голої жінки.*

__________

^{* У цьому абзаці образ посилюється повторенням трьох ейдетичних слів! Пильнуй спину, Геракле: у неї ніж!}

¯¯¯¯¯¯¯¯¯¯