Печера ідей

^{— Тобі не здається, що ти перебираєш міри з ейдезисом? Елій попереджав нас, пам’ятаєш? Він казав, що ейдетичні твори — оманливі, і мав рацію. Раптом тобі починає здаватися, що всі образи в тексті щось означають лише тому, що повторюються, але це ж безглуздо: Гомер докладно описує, як одягнені багато героїв «Іліади», однак це не означає, що цей твір — ейдетичний трактат про одяг…}

^{— Ось, — я показав їй переклад, — тут образ дівчини, що прохає про допомогу й говорить про небезпеку… Прочитай сама, Єлено.}

^{Вона взялася читати. Я кусав нігті від нетерплячки. Закінчивши, Єлена знову скинула на мене своїм жорстоким співчутливим поглядом.}

^{— Авжеж, я не так добре знаюся на ейдетичній літературі, як ти, але єдиний прихований образ, який мені вдалося побачити в цьому розділі — це «швидкість», що натякає на четвертий Гераклів подвиг — лови Керинейської лані, дуже прудкої тварини. «Дівчина» й «лілія» — це явно поетичні метафори, які…}

^{— Єлено…}

^{— Дай мені доказати. Це поетичні метафори, які обмежуються Діагоровими «видіннями»…}

^{— Геракл теж про них згадує.}

^{— Але тільки коли його слова стосуються Діагора! Дивися… Геракл каже йому… ось тут… що уявляє його як «золотоволосу юнку з душею білої лілії, прекрасну, але наївну…» Він говорить про Діагора! Автор використовує ці метафори, щоб описати простодушну й тендітну натуру філософа.}

^{Однак її слова не переконали мене.}

^{— А чому саме «лілія»? — запитав я. — Чому не будь-яка інша квітка?}

^{— Ти плутаєш ейдезис із плеоназмом, — усміхнулася Єлена. — Іноді письменники повторюють ті самі слова в одному абзаці. У цьому випадку нашому авторові засіла в голові лілія, і щоразу, коли він думав про якусь квітку, вживав саме це слово… Чому ти так скривився?}

^{— Єлено, я певен, що дівчина з лілією — це ейдетичний образ, але не можу тобі цього пояснити… І це жахливо…}

^{— Що жахливо?}

^{— Що прочитавши той самий текст, ти вважаєш інакше. Жахливо, що образи, ідеї, витворені словами в книжках, такі крихкі… Читаючи, я бачив образ лані, а також — образ дівчини з лілією в руці, яка кричала, благаючи про допомогу… Ти бачиш лань, але не бачиш дівчини. Якби це прочитав Елій, можливо, тільки лілія привернула б його увагу… А що побачить інший читач?.. А Монтал?.. Що побачив Монтал? Лише те, що розділ написано недбало. І все ж, — я вдарив по аркушах, на якусь незбагненну мить утративши самоконтроль, — мусить існувати якась кінцева ідея, що не залежить від нашої думки, хіба ні? Слова… повинні врешті-решт утворювати цілком визначену, точну ідею…}

^{— Ти сперечаєшся, наче закоханий.}

^— Що?