Згори, крізь розчахнуті двері вихоплювалися пронизливі крики Елтонової матері, які перейшли у вищання, змішались і злилися із завиванням сирен:
— Я зробила це задля те-бе-е-е...
Тіні гналися за ними схилом до парку, то видовжуючись, то вкорочуючись біля кожного стовпа з ліхтарем фірми "Дженерал атомікс" у дротяній сітці. Елтон Парракіс пахкав і сапав, наче паровоз, хапаючи ротом повітря й зі свистом видихаючи його.
Вони перетнули вулицю, й нараз фари вихопили їх із темряви на тротуарі. Поліційна машина зблиснула синіми вогнями й, завищавши гальмами, спинилася за сотню кроків од утікачів.
— Річардсе! Бене Річардс!
Голос гримкотів із мегафона.
— Твоя машина... он там, попереду... бачиш? — видихнув Елтон.
Річардс ледве розгледів машину. Елтон добре вибрав місце — над озером, під березами.
Патрульна машина раптом знов ожила, задні колеса шалено закрутилися, з виском чіпляючись гарячими шинами за асфальт і лишаючи на ньому темні смуги. Бензиновий мотор завив, набираючи обертів. Машина перевалилась через бордюр тротуару й, на мить пославши в небо два промені, ринула вниз просто на втікачів.
Річардс обернувся, незворушний, майже заціпенілий. Задкуючи, витяг із кишені пістолет Бредлі. Решти переслідувачів не було видно, лише цю машину. Вона з ревінням наближалася до них по-осінньому оголеним парком, викидаючи з-під задніх коліс груддя чорної землі.
Річардс двічі вистрілив у переднє скло. На склі з'явились дві зірчасті цятки, але воно витримало. Річардс одскочив убік і покотився, відчуваючи обличчям суху траву. Підхопившись навколішки, вистрілив іще двічі вслід машині. Вона круто розвернулась, і сині спалахи перетворили ніч на несамовитий танок тіней. Патруль опинився між Річардсом і його машиню, проте Елтон відскочив у другий бік і тепер гарячково силкувався зняти з дверцят свій електричний пристрій.
Тим часом поліційна машина знову неслася на Річардса, з правого вікна хтось вистромився. Темрява сповнилась хапливим татаканням. Автомат. Кулі впиналися в траву довкола Річардса, вимальовуючи якийсь безглуздий візерунок. Ударило землею по щоках, сипнуло по лобі.
Річардс уклякнув, ніби до молитви, й знову вистрілив. Цього разу куля пробила скло.
Машина вже нависла над ним...
Річардс відскочив ліворуч, але сталевий бампер зачепив ступню. Хруснула кісточка, Річардс простягся долілиць.
Мотор знову завив, колеса зрили землю на крутому повороті. Сліпуче світло фар ударило по очах, усе довкола стало чорно-білим. Річардс силкувався звестись, але пошкоджена нога не тримала.
Із хлипанням хапаючи повітря, він дивився на машину. Це здавалося якимсь фантастичним видивом. Річардс був ніби в адреналіновій лихоманці: все, що він бачив, відбувалось повільно, неквапливо, мов за наперед написаним сценарієм. Поліційна машина видавалася велетенським сліпим бізоном.
Знову заторохтів автомат, куля влучила в ліву руку, відкинула його вбік. Важка машина вихнула за ним, і на мить він побачив чіткий силует водія. Річардс вистрілив, посипалось розбите скло. Завиваючи, машина стала повільно перекидатися, потім підлетіла вгору й, перевернувшись у повітрі, гримнулась кузовом і врешті лягла на бік. Мотор заглух, і в несподіваній тиші гучно затріскотіла поліційна радіостанція.
Неспроможний звестися на ноги, Річардс поповз до своєї машини. Парракіс уже сидів за кермом і намагався завести її, але зопалу, мабуть, забув відкрити кран помпи: за кожним поворотом ключа запалювання мотор лише глухо кахикав.
Нічна темрява почала виповнюватися звуками сирен.
Річардс був ще кроків за п'ятдесят від машини, коли Елтон, зрозумівши, в чім річ, смикнув за важіль крана. Потім крутнув ключем; мотор уривчасто чхнув кілька разів, і машина понеслась до Річардса.
Той уже ждав, наполовину звівшись на ноги, а тоді рвонув праві дверцята і впав на сидіння. Парракіс звернув ліворуч на шосе № 77, яке перетинало Стейт-стріт за парком. Машина трималася за дюйм від поверхні; досить було їй опуститися трохи нижче, і їх повикидало б на дорогу.
Елтон сапав так, що губи його тріпотіли, наче віконні штори на вітрі. Позаду з-за рогу, завиваючи, вихопились ще дві поліційні машини й, блискаючи синіми мигавками, погнались за ними.
— Наздоганяють! — вигукнув Елтон. — Наздога...
— Вони ж на колесах! — крикнув у відповідь Річардс. — Давай навпростець, через оту порожню стоянку!
Вони звернули ліворуч. Над краєм тротуару машину труснуло, потім стиснене повітря кинуло її далі вперед.
Позаду знову вигулькнули поліційні машини, з яких почали стріляти. Річардс чув, як сталеві пальці протикають наскрізь кузов їхньої машини. За кілька хвилин розлетілося на друзки заднє скло, їх обсипало скалками.
Елтон закричав і почав кидати машину то ліворуч, то праворуч.
Одна з поліційних машин перескочила через тротуар на швидкості понад шістдесят миль, її занесло, і машина, розтинаючи темряву несамовитими синіми блискавками, гримнула на бік. Вона за інерцією просунулася ще трохи, прооравши гарячу доріжку крізь купи сміття на порожній стоянці, поки до бензобака долетіла іскра. Машина вибухнула сліпучо-білим полум'ям.