Читаем Переслідуваний полностью

"Захват. Переходжу на режим автоматичного супроводу".

Путівцями глухо вуркотали машини, на їхніх трикутних платформах, за двісті миль одна від одної, зводилися в нічне небо чаші мікрохвильових антен. Невидимими кажанами летіли безконечні потоки електронів. Зіткнення, луна. Сильний спалах відбитого імпульса й бліде залишкове зображення, на мить підсилене променем індикатора в точці, що трохи південніше.

"Зображення чітке?"

"Так. Двісті миль на південь від Ньюарка. А може, над Ньюарком".

"Наказ про утримання від пуску ще діє?"

"Так".

"Над Олбані він був наш".

"Спокійно, друже".

Машини гуркотіли порожніми вулицями міст, із полатаних картоном вікон визирали перелякані, повні зненависті очі. Здавалося, в нічній темряві через ці міста з ревінням проходять якісь доісторичні страховиська.

"Відкрити шахти".

Потужні мотори, виючи, зрушують з місця важезні бетонні ковпаки (вони нагадують ті, що їх у давні часи надівали на голову тупим учням) і відсувають їх убік по блискучих сталевих рейках. Круглі отвори шахт зяють, наче входи до підземного царства уеллсівських морлоків. У повітря вихоплюються випари рідкого водню.

"Ведемо. Ми ведемо його, Ньюарк".

"Прийнято, Спрінгфілд. Тримайте нас у курсі".

Від гуркоту проїжджаючих машин п'янички в глухих провулках прокидалися й очманіло втуплювались у вузенькі смужки неба між будинками, що тулились один до одного. Очі в тих людців вицвіли й пожовкли, з рота капала слина. Старечі руки за звичкою тяглися до газет, щоб захиститись від осіннього холоду, але газет не було — їх остаточно витіснило безплатне телебачення. БТБ правило світом. Алілуя. Хто гроші має, той "доукси" вживає. Високо в небі жовті очі помітили якісь миготливі вогники. Блим, блим... Червоний — зелений, червоний — зелений. Гуркіт машин завмер удалині, а його відлуння ще металося в кам'яних ущелинах вулиць, наче по них молотили кулаками вандали. П'янички знову засинали, невдоволено бурмочучи.

"Ми засікли його на захід від Спрінгфілда".

"Перевірка "так-ні" через п'ять хвилин".

"Із Гардінга?"

"Так".

"Ми взяли його в лещата, тримаємо".

Цілу ніч літали невидимі кажани, снуючи павутину над північно-східною Америкою. Сервомотори, керовані комп'ютерами фірми "Дженерал атомікс", працювали бездоганно. Тисячі ракет непомітно оберталися за червоним і зеленим вогниками, що блимали, мандруючи небом. Вони були наче сталеві отруйні змії, які чекають свого часу.

Усе це бачив Річардс, водночас не забуваючи, де він є. Хоч як це дивно, але така роздвоєність мозку заспокоювала. Викликала відчуженість, що межувала з божевіллям. Його палець, на якому вже запеклася кров, посувався по карті все далі й далі на південь. Зараз вони в районі Спрінгфілда, тепер на захід від Гартфорда, а тепер...

"Ведемо".


19 проти 100...


— Містере Річардс!

— Слухаю.

— Ми над Ньюарком, штат Нью-Джерсі.

— Знаю,— відповів Річардс. — Я слідкую по карті. Голловей!

Голлоїзей не відгукнувсь, але Річардс знав, що він слухає.

— Вони ввесь час тримають нас на прицілі, так?

— Так,— сказав Голловей.

Річардс подивився на Маккоуна.

— Мабуть, вирішують, чи варто пожертвувати професійним людоловом, який оце серед нас. Уявіть собі, що вони вирішать це питання позитивно. Вигодують собі іншого.

Маккоун загарчав, і Річардс подумав, що це підсвідомий відгук, притаманний усім Маккоуновим предкам аж до тих неандертальців, які воліли непомітно підкрадатися до ворога з важким каменем, аніж, не вдаючись до підступу, зійтися з ним у чесному смертельному двобої.

— Коли ми будемо над відкритою місцевістю, командире?

— Не будемо. Принаймні поки летимо на південь. Зате, коли пролетимо над буровими вишками в Новій Кароліні, опинимося над морем.

— Все, що далі на південь — передмістя Нью-Йорка?

— Приблизно так,— відповів Голловей.

— Дякую.

Внизу світився вогнями Ньюарк, наче жменя жіночих прикрас, недбало кинутих у чорний оксамитовий футляр.

— Командире!

— Слухаю... — Голос у Голловея звучав стомлено.

— А тепер курс просто на захід.

Маккоун підскочив, наче йому хтось дав штурхана. Амелія від переляку аж закашлялась.

— На захід? — перепитав Голловей. У його голосі вперше почулися тривога і страх. — Ви самі напитуєте собі лиха. Ми летітимемо над досить відкритою місцевістю. Вся Пенсільванія між Гаррісбургом і Пітсбургом — це фермерські землі. На схід від Клівленда немає жодного великого міста.

— Ви що, збираєтесь визначати мою стратегію, командире?

— Та ні, я...

— Просто на захід,— коротко повторив Річардс.

Ньюарк хитнувся і зник із очей.

— Ти геть здурів,— сказав Маккоун. — Вони рознесуть нас на друзки.

— Разом з тобою і ще п'ятьма безневинними? І це в нашій шляхетній країні?

— Це буде помилка,— різко промовив Маккоун. — Навмисна помилка.

— Ти хіба не дивишся "Національного вісника"? — посміхнувся Річардс. — Ми не помиляємось. Принаймні з тисяча дев'ятсот п'ятдесятого року не припустилися жодної помилки.

Під крилом проплив Ньюарк, і знову внизу не було нічого, крім темряви.

— Чогось тобі вже не до сміху,— сказав Річардс.


18 проти 100...


За півгодини почувся голос Голловея. Він був схвильований.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Зараза
Зараза

Меня зовут Андрей Гагарин — позывной «Космос».Моя младшая сестра — журналистка, она верит в правду, сует нос в чужие дела и не знает, когда вовремя остановиться. Она пропала без вести во время командировки в Сьерра-Леоне, где в очередной раз вспыхнула какая-то эпидемия.Под видом помощника популярного блогера я пробрался на последний гуманитарный рейс МЧС, чтобы пройти путем сестры, найти ее и вернуть домой.Мне не привыкать участвовать в боевых спасательных операциях, а ковид или какая другая зараза меня не остановит, но я даже предположить не мог, что попаду в эпицентр самого настоящего зомбиапокалипсиса. А против меня будут не только зомби, но и обезумевшие мародеры, туземные колдуны и мощь огромной корпорации, скрывающей свои тайны.

Алексей Филиппов , Евгений Александрович Гарцевич , Наталья Александровна Пашова , Сергей Тютюнник , Софья Владимировна Рыбкина

Фантастика / Современная русская и зарубежная проза / Постапокалипсис / Социально-психологическая фантастика / Современная проза
Выбраковка
Выбраковка

…В этой стране больше нет преступности и нищеты. Ее столица — самый безопасный город мира. Здесь не бросают окурки мимо урны, моют тротуары с мылом, а пьяных развозит по домам Служба Доставки. Московский воздух безупречно чист, у каждого есть работа, доллар стоит шестьдесят копеек. За каких-то пять-семь лет Славянский Союз построил «экономическое чудо», добившись настоящего процветания. Спросите любого здесь, счастлив ли он, и вам ответят «да»! Ответят честно. А всего-то и нужно было для счастья — разобраться, кто именно мешает нам жить по-людски. Кто истинный враг народа…После январского переворота 2001 года к власти в России приходит «Правительство Народного Доверия», которое, при полной поддержке жителей государства и Агентства Социальной Безопасности, за 7 лет смогло построить процветающее экономическое сообщество — «Славянский Союз». Порядок в стране наводится шерифами — выбраковщиками из АСБ, имеющими право карать без суда и следствия всех «изгоев» общества. Чем стала Россия нового режима к 2007 году?Из-за этой книги иногда дерутся. Семь лет продолжаются яростные споры, что такое «Выбраковка» — светлая антиутопия или страшная утопия? Уютно ли жить в России, где победило «добро с кулаками»? В России, где больше никто не голоден, никто не унижен, уличная преступность сведена к нулю, олигархи сидят в тюрьме, рубль дороже доллара. Но что ты скажешь, если однажды выбраковка постучится в твою дверь?..Этот довольно простой текст 1999 года — общепризнанно самый страшный роман Олега Дивова.

Олег Игоревич Дивов

Фантастика / Попаданцы / Социально-психологическая фантастика / Фэнтези / Современная проза