Первісна. У вирі пророцтв

Ініс на н-Драйґ лежав набагато південніше від звичних для Вантайна морських маршрутів, поблизу умовної межі, що розділяла океани Івирид і Дешарах, однак Ріана була певна, що легко винайме найкраще судно для їхньої подорожі. Шимас також у цьому не сумнівався, бо знав, що відьми завжди домагаються свого. Крім того, Ріані ладні були прислужити всі місцеві банкіри, надавши на першу ж вимогу стільки грошей, скільки вона забажає. Маленький Тір Мінеган був найбагатшою країною в світі, порівняно з ним навіть Івидон видавався злиденним, і відьомські векселі цінувалися так само високо, як і видане під них золото. А може, й вище — бо наявність у банку таких векселів розглядалась як свідчення надійності та респектабельності закладу.

Сьогодні Ріана поїхала в порт, і Шимас не заздрив власникові корабля, на який вона накине оком. Перед цією людиною постане нелегкий вибір — або відмовити їй і потім кусати собі лікті, що втратив таку нагоду гарно заробити, або ж пристати на її пропозицію й розірвати попередній контракт, завдавши збитків своїй діловій репутації. А корабель точно буде кимось зафрахтований, Ріана нізащо не обере судно, яке стоїть у порту без роботи — а отже, чи то з ним самим, чи то з його командою щось негаразд.

Коли вони були проїздом у Блахірзі, столиці Ґулад Данану, Ріана вирішила написати листа Дилвен вер Вайрін, відьмі, що гостювала у вантайнського ґрафа Ілара аб Мейліса, з проханням підшукати корабель для її подорожі на Ініс на н-Драйґ. Проте трохи запізнилася — за день до того леді Дилвен, отримавши звістку про близьку смерть короля Енгаса аб Брайта, вирушила до Катерлаху, щоб допомогти тамтешнім сестрам проштовхувати відьмака Бренана аб Ґрифида на престол.

Під час їхньої мандрівки Ріана багато говорила про брата-відьмака, чи не більше, ніж про Ейрін вер Ґледіс із її Первісною Іскрою, і попервах Шимас не міг збагнути, чому вона сиднем сиділа в Еврасі, замість мерщій поїхати до Тилахмора й зустрітися з ними обома. Та згодом він почав підозрювати, що вся притичина полягала в Шайні вер Брі, відьмаковій сестрі-близнючці. Скидалося на те, що Ріана мала з нею досить напружені стосунки, тому воліла триматись від неї подалі.

Якщо не рахувати можливих проблем із пошуком корабля, відсутність у Вантайні сестер була Ріані на руку. Вона й у Блахірзі мала клопіт з тим, щоб приховати від двох тамтешніх відьом упокореного чаклуна, а тут було б іще важче зберегти все в таємниці. Ріана ж уперто не бажала ні з ким ділитися своїми майбутніми здобутками. Та й Шимас зовсім не хотів, щоб інші відьми довідалися про їхню місію. Тоді б вони напевно спорядили на Драконячий острів цілу експедицію й віддали перевагу чаклункам з Тір Мінегану. І хоч як Шимас переконував себе, що понад усе прагне повернутися до свого спокійного викладацького життя, він би ні за які скарби світу не відмовився від цієї подорожі та від нових знань, що їх обіцяв йому диннеші…

За Шимасовою спиною почулося скрипіння погано змащених завіс. Він озирнувся й побачив у дверях трактиру кремезну постать Колвина аб Девлаха. Впокорений чорний спустився по східцях і підійшов до Шимаса, тримаючи в простягнених руках грубеньку теку з паперами.

— Ось, пане. Як ви й просили.

— Дякую. — Шимас узяв у нього теку й віддав порожню чашку з-під чаю. — Віднеси на кухню.

— Буде зроблено, пане. Вам ще щось потрібно?

— Ні, більше нічого. Ти вільний.

Це розпорядження перемкнуло напівспустошений мозок Колвина на виконання отриманого від Ріани основного наказу сидіти в трактирі й нікуди не потикатися. Ще глибше в його свідомості було вкорінено базові інструкції: поводитися тихо та сумирно, ні за яких обставин не виказувати своєї чаклунської сили (що її він сховав, як це вміли робити чорні) й жодним можливим чином не завдавати шкоди людям та їхньому майну. Щоправда, Шимас мав великий сумнів, чи збереглося в істоти, яка колись була чорним чаклуном Колвином аб Девлахом, бодай найменше уявлення про різницю між добром та злом. Проте впокореному вистачало розуму спроґнозувати наслідки своїх учинків і передбачити, які з них сподобаються іншим людям, а які, навпаки, викличуть їхнє незадоволення.