Пешки в чужой игре. Тайная история украинского национализма

В своих воспоминаниях прежний адъютант Р. Сушко, Иван Бисага, который находился в Кракове с первых дней раскола, вспоминает, какими позорными средствами пользовались националисты в борьбе за руководящее положение в организации. «Тільки набагато пізніше я зрозумів, що і Мельник, і Бандера служили Гітлеру з собачою відданістю, але гризлись між собою за провідне місце… Члени ОУН-бандерівці вбивали членів ОУН-мельниківців, вбивали один одного, братів по крові, заради високого крісла, в яке повинен був сісти один з двох: Мельник чи Бандера. Не знаю чому, зараз важко пояснити, я став на сторону Мельника і пізніше дізнався, що близько 400 чоловік з нашого боку було вбито бандерівцями. Мельниківці не залишились у боргу і, в свою чергу, винищили сотні дві з лишком бандерівців… Працюючи разом з Капустянським, Сушком, Бойдунником, Барановським та ін., я почав розуміти, що ОУН (і мельниківці, і бандерівці) проводять свою роботу з дозволу і при допомозі фашистів».

Но кровавые расправы продолжались и позже. «У партійному засліпленні та в ненависті до вірних Проводові націоналістів боївки Степана Бандери вимордували зрадливим способом тисячі українців. Жертвою бандерівського терору впали: О. Сеник-Грибівський, М. Сціборський, Р. Сушко, Я. Барановський, У. Соколовськкй, І. Шубський, два брати Пришляки, сотні нижчого організаційного активу та близько 4000 рядових членів, симпатиків та бійців. Відповідальність за смерть тих людей тяжить на Степані Бандері та його помічниках».

Основные кровавые акции против мельниковского актива планировались и возглавлялись Николаем Лебедем. Как руководитель СБ бандеровского провода, он лично определял будущие жертвы и добивался их ликвидации. По личному указанию Лебедя были уничтожены Роман Сушко, Ярослав Барановский и много других. Лебедь вместе со своим заместителем М. Арсеничем детально обсуждали каждую «истребительную операцию». Исходя из интересов бандеровской верхушки, через свою агентуру Лебедь ревниво следил за отношениями между конкурентами-мельниковцами и немецкой военной разведкой. Незадолго до нападения Германии на СССР в письме к члену своего провода И. Гамбрусевичу Лебедь писал: «Мельниківці говорять між собою таке: нім. ком. (немецкое командование — М. Б.) запропонувало проводові ОУН творити зав’язки укр. вій. (української військової — М. Б.) сили. Вій. провід обняли ген. Кап. (генерал Капустянский — М. Б.), Сінклер, Ом. — Пав. — старший (Омелянович-Павленко-старший. — М. Б.) і Курманович. Вишкіл відбувається в одній місцевості на терені генерал-губернаторства. Що на ділі — фактично не знаємо ще».

Мельниковцы также усилили террористическую работу против бандеровцев. Об этом обстоятельно рассказал заброшенный перед самой войной в советский тыл агент абвера и эмиссар Мельника Александр Куц. Подготовку тайных убийств бандеровских вожаков Андрей Мельник поручил Ярославу Гайвасу. Его помощниками были назначены Яцура («Ворон») и Куц. Физическому уничтожению подлежали Бандера, Лебедь, Улитка, Старух и Габрусевич.