Пешки в чужой игре. Тайная история украинского национализма

П. Коваль, украинский националистический деятель, в 1942 году в Киеве опубликовал статью «Украина — какой она была, какая есть и какая будет». Там сказано следующее: «Охватит она земли от Волги до Карпат, от гор Кавказа и Чёрного моря до истоков Днепра, занимая пространство в 1.000.000 кв. километров. Будет она решающим фактором в восточных проблемах, которые будут касаться России, прибалтийских стран, Польши, Кавказа, черноморских государств, а также путей в Африку и Индию через Босфор и Дарданеллы. (…) Украина для украинцев! Это будет Великое Соборное Национальное Государство».

Создателем идеологии украинского национализма был Дмитрий Донцов, который сформулировал ее в своей работе «Национализм» (1926 г.).

Сегодня ишут, что Донцов «выступал против любого иностранного вмешательства в дела украинского народа». Но все обстояло с точностью до наоборот. В своих «Підставах нашої політики» он писал: «Среди всех империализмов можем служить тому, который будет нам полезен». Кстати, другой «идол» современных националистов, Симон Петлюра, в плане иностранного вмешательства был вполне солидарен с Донцовым. Он писал: «Треба знайти… серед впливових міжнародних чинників такі, яких би можна було заінтересувати ідеєю української державності та які мали б реальну вигоду від цього для себе, чи то політичну, чи матеріальну».

О Донцове Вацлав (Вячеслав) Липинский, бывший с ним некоторое время «побратимом» по службе у гетмана Скоропадского, написал: «Син одного з московських колоністів у Новоросії зрадив своїх заможних батьків, став соціальним революціонером. Потім зрадив московських революціонерів і пішов до українських есдеків, прийняв кличку «Іржавий Цвях». Потім зрадив есдеків і з невідомих причин переїхав до Австрії, де в 1913 р. став крикливим самостійником, знищуючи при цьому самостійність всіх, крім своєї власної. На початку війни зрадив самостійницьку організацію «Союз визволення України», перейшов на службу до Василька і пропагував приєднання України до Австрії. Потім зрадив Василька. Потім зрадив Австрію. Скориставшись революційною завірюхою, перекинувся до гетьманців, став начальником пресбюро, у якому не займався нічим, окрім інтриг. Потім найпідлішим чином зрадив гетьмана, написав на нього пасквіль, за який дістав вигідну посаду в швейцарській місії Директорії, де займався в основному інтригами проти своїх товаришів. Коли фонди Директорії були вичерпані, Митько Щелкопьоров написав книжку «Підстави нашої політики». В ній він виматюкав і гетьмана, і Директорію і почав вихваляти орієнтацію на Польщу. Тоді дістав польську візу і виїхав до Галичини».