Пешки в чужой игре. Тайная история украинского национализма

У Ватікані знайшлися високі протектори, які наділи лебедеве коліща на вісь «надійнішого» воза американської політичної розвідки, хай уже не як п’яте, але як… надцяте, проте на «почесній» для націоналістичного табору осі, на якій ще й до сьогодні воно крутиться поряд з коліщатами недобитків білогвардійщини і керенщини… У перших повоєнних місяцях і роках Лебедь дуже частенько робив «політичні» вилазки до Мекки націонал-соціалізму— до Мюнхена (це місто провідник усієї ОУН Бандера і ЗП УГВРівці чомусь обрали як постій для себе і «проводу» та як центр усієї антирадянсько! діяльності).

…Вже давно ні для кого не є таємницею те, що саме стало кісткою незгоди, а пізніше — і постійних сварок між Бандерою та Лебедем.

Звичайно, не треба знати всіх подробиць, щоб зрозуміти, що основною причиною тієї незгоди, яка призвела до чергового розколу націоналістичний табір, були не якісь ідеологічно-програмові чи політичні розходження — кісткою незгоди була боротьба за право бути першим і єдиним репрезентантом «інтересів воюючої» (?) України перед американською політичною розвідкою. Так само як основною причиною першого розколу націоналістичного табору була оскаженіла гризня за право репрезентації таких же «інтересів» перед гітлерівцями. Висвітлення тодішнього становища не є темою цієї статті. Але все ж для кращого розуміння виникнення доларової афери доведеться бодай коротко пригадати деякі факти минулого.

Бандері, а ще більше Стецькові було дуже не на руку, що справами закордонної політики (читай: зв’язків з розвідками) відав… Микола Лебедь, який завжди міг послатися на свої повноваження, як секретаря закордонних справ, і діяти без контролю Бандери.

Виходило так, що до Лебедя, як до керівника референтури закордонних зв’язків ОУН, Бандера ще міг мати розгін, але як до секретаря закордонних справ УГВР — вже ні.

Отож Стецько, який сам мріяв зайняти місце Лебедя в УГВР і таким чином керувати зв’язками з чужими розвідками, намовляв Бандеру взяти Лебедя на хитрощі. Вони запропонували йому стати оперативним провідником 3Ч ОУН нібито задля того, щоб замортизувати розкол, який уже з величезною швидкістю назрівав в ОУН. Насправді ж вони мріяли відгородити Лебедя від «зовнішніх» зв’язків, передавши їх Стецькові.

Лебедеві, який на початку назрівання конфлікту між Бандерою і ЗП УГВРівцями грав роль миротворця, випадало бодай робити вигляд, що він згодний таку пропозицію взяти як основу до виходу з імпасу. Він навіть зразу прийняв цю пропозицію і приступив до виконання обов’язків оперативного провідника, але коли мова зайшла про передачу його повноважень по «зовнішніх» зв’язках, то він зробив з цього предмет грубих торгів… Докладніше — стосовно своїх повноважень, як секретаря закордонних справ УГВР, він не погоджувався навіть на будь-яку дискусію, а торгувався тільки довкола повноважень керівника референтури закордонних зв’язків.

Звичайно, Лебедь, з свого боку, хотів перехитрити і Бандеру, і Стецька. Бажаючи тримати за собою ласий шматок — керівництво зв’язками з американською та іншими розвідками, — він не був далекий від того, щоб стати свого роду диктатором 3Ч ОУН, скориставшись із самого конфлікту

Ці грубі торги і хитрування Бандери, Стецька і Лебедя впадали в очі всім, хто в будь-якій мірі мав до них відношення.

Наслідком таких обопільних хитрувань, як відомо, був кінець кінцем не тільки конфлікт, але й величезний розрив між Бандерою і Лебедем.

Напередодні того, як Лебедь зрозумів, що йому не вдасться перехитрити Бандеру та Стецька, і він уже готувався зректися поста оперативного провідника, я мав з ним розмову. Між іншим, я поставив йому запит, чому він береться таке робити, коли сам знає, що його згода залишиться оперативним провідником — це, по суті, чи не єдиний шанс, щоб не допустити до розколу?

Лебедь єхидно відповів, що Бандера хоче, щоб він, Лебедь, за пост оперативного провідника заплатив зреченням від керівника «зовнішньою» політикою, а це — надто велика ціна за врятування єдності.

Саме за цей невеличкий проміжок часу, коли Лебедь, бажаючи перехитрити Бандеру, виконував функції «оперативного провідника», він приступив до втілення своїх темних помислів.

Сливе чи не першим наказом Лебедя було доручення тодішньому господарчому теренового «проводу» в Німеччині Балієві закупити на чорному ринку для нього партію кокаїну та інших наркотиків, які Лебедь сам збирався перевезти в літаку американської розвідки як «дипломатичну пошту» до Рима.

Як відомо, Лебедь і Гриньох літали американським літаком з Мюнхена до Рима в товаристві Новака — свого шефа з американської політичної розвідки.

Тоді тільки я та ще деякі члени служби безпеки 3Ч ОУН врятували від нечуваної компрометації націоналістичний табір, дізнавшись випадково, що агенти кримінальної поліції в Мюнхені тільки й чекають того моменту, коли Балій принесе гроші за замовлену партію наркотиків, щоб його зловити на гарячому