Пешки в чужой игре. Тайная история украинского национализма

Получив директивы Центрального провода ОУН, уже в первые дни войны националистическая пресса начала насмешливую и злобную травлю еврейского населения. Так, газета «Українські щоденні вісті» от 16 июля 1941 года заявляла: «Жиди — бакциль розкладу родинного, расового й національного життя — це для нас виключно проблема профілактики, тобто забезпечення себе, отже, українських родин, раси й національності від пагубного впливу… Отже, перша вимога для того, щоб не заразитися самому й не заразити своїх ближніх бакцилями розкладу — це нова, рішуча й консеквентна ізоляція й відмежування від жидівської небезпеки». Еще накануне нападения гитлеровских войск на Советский Союз националистическая оккупационная газета «Краківські вісті», которую издавал Украинский центральный комитет (УЦК), в статье «Жидівське питання на Україні» писала про «засилля жидів на українських землях» и о необходимости мести и расправы над ними.

18-19 июля 1941 года С. Ленкавский, шеф бандеровской службы пропаганды, провел во Львове специальное совещание, на котором обсуждался и вопрос «про меншини в Україні». Сохранилась краткая стенограмма этого заседания:

«Гупало. Головне — багато всюди жидів. Треба не дозволити їм жити. Вести політику на виселення. Вони будуть самі тікати. А, може, виділити їм якісь міста, наприклад Бердичів?…

Головко. 3 ними треба поступати дуже гостро. Мусимо їх покінчити.

Левицький. В генерал-губернаторстві… кожний жид мусив бути зареєстрований. Потім їх призначали в гетто… Молоді, здібні до праці, йдуть до праці. Частину треба знищити. Хоч і тепер дещо знищено…

Головко. Мені дуже подобається німецький погляд на жидівство…

Ленкавський: Відносно жидів приймаємо усі методи, які підуть на їх знищення…»

Эти факты — лишь фрагменты заблаговременно выработанной по нацистским образцам программы тотального истребления еврейского населения, которая стала активно воплощаться буквально с первых минут немецко-фашистской оккупации. Ярослав Стецько писал: «Москва і жидівство — це найбільші вороги України і носії розкладових большевицьких інтернаціональних ідей… Стою на становищі винищення жидів і доцільності перенести на Україну німецькі методи екстермінації жидівства…»

Здесь нужно упомянуть еще такой немаловажный факт. После провозглашения «Акта 30 июня», когда бандеровцы уже якобы впали в немилость у немцев, на «премьера» Стецько было совершенно покушение. Покушавшийся стрелял в Стецько, но попал в шофера. Мстителю удалось убежать. «Як ствердили відносні німецькі чинники, — писал в документе «Мій життєпис» сам Ярослав Стецько, — у зв’язку з появою польських протинімецьких і протиукраїнських летючок атентат найправдоподібніше вийшов з польських кругів, за що відносні німецькі штеллє (служби) обіцяли відповідні репресійні заходи проти поляків». Выполняя это обещание, гитлеровцы расстреляли во Львове около 200 поляков и евреев.

В 21-м томе «Летописи УПА» есть отчет шефа полиции безопасности и службы безопасности от 6 июля 1941 года. В нем отмечено, что в Тернополе состоялись аресты еврейской интеллигенции. Понятно, какой была ее последующая судьба… А дальше значится следующее: «Около 70 евреев согнано украинцами (то есть украинскими националистами — М. Б.) и уничтожено. Других 20 убито на улице войском и украинцами…» Документ заканчивается так: «Wehrmacht erfreulich gute Einstellung gegen die Juden» («Армия удовлетворена добрым ударом против евреев»)…