Пешки в чужой игре. Тайная история украинского национализма

Знаючи мене, як одного з активних членів, а також діячів «Спілки української молоді», та про моє вороже ставлення до комунізму, до комуністичної ідеології та взагалі до комуністичної системи, Коваль у листопаді 1971 року запропонував мені виконати завдання ЗЧ ОУН, тут, на Україні, на що я погодився.

Це завдання полягало в тому, щоб в містах Києві і Львові по паролях, дотримуючись конспірації, зустрітися з Іваном Світличним, Зіновією Франко, Анною Коцуровою, Леонідом Селезненком та Стефанією Гулик і від них одержати політичну та іншу інформацію з метою використання її проти Радянського Союзу на Заході. А також я мав передати деяким з них гроші…

Я також повинен був проінформувати Івана Світличного, Леоніда Селезненко, Зіновію Франко, Анну Коцурову, Стефанію Гулик про те, як антирадянські націоналістичні організації на Заході проводять боротьбу проти Радянської держави з метою активізації їх діяльності тут, на Україні. На виконання цього завдання мені було асигновано Ковалем 25.000 бельгійських франків і 150 американських доларів…

Перебуваючи в Києві, я 29 та 31 грудня минулого року та 1 січня цього року з метою конспірації зв’язався з телефонів-автоматів і по паролях з Іваном Світличним, Зіновією Франко і Леонідом Селезненком. Мав з ними зустріч в обумовлених місцях. Тоді ж Селезненко допоміг мені зустрітись з Анною Коцуровою.

Всіх тих осіб, під час зустрічі з ними, я проінформував про антирадянську діяльність українських організацій на Заході: про те, що українські націоналісти в своїх діях проти Радянського Союзу спілкуються з сіоністами, а від них одержав політичну та іншу інформацію, яка мені була потрібна, і відповідні документи…» («Вісті з України», № 27 (721), 8.06.72 г.).

Зиновию Франко долго вызывали на допросы. Она тогда оговорила многих людей из числа творческой интеллигенции, которые ни сном ни духом не слышали ни о каких ЗЧ ОУН. Но благодаря этой провокации многие из них попали «под пресс» компетентных органов, у иных была сломана судьба или карьера.

Впрочем, как говаривала одна деятельница того времени, «чем больше людей посадят, тем быстрее возникнет независимая Украина»… Вот и работали провокаторы, искусственно создавая «диссидентов», а потом защищали их через финансируемые ЦРУ «свободные» голоса.

Еще одна пресс-конференция состоялась в Киеве 22 ноября 1983 года. На ней были представлены многочисленные материалы и документы, разоблачающие подрывную деятельность ЗЧ ОУН. Главный герой этой пресс-конференции — Михаил Кухтяк. Все началось с переписки с родственниками, которых судьба забросила когда-то в США и Канаду. Михаил Евгеньевич обстоятельно писал им о себе, о родных, о любви к Украине и ее людям. Политических тем не касался.

Видимо, на Западе внимательно следили за перепиской и решили: аполитичен, следовательно, есть возможности для обработки. И вот руками бандеровцев из так называемых «зарубежных частей» организации украинских националистов (ОУН) спецслужбы США приступили к операции «Орест». Цель ее была далеко идущей — возродить подпольную сеть бандеровских групп в Западной Украине.