Пешки в чужой игре. Тайная история украинского национализма

Как раз накануне накануне нападения Германии на СССР в руководстве ОУН происходит раскол. Возникают две группировки — Мельника и Бандеры. Правда, раскол созревал уже давно. Вот что вспоминал генерал Николай Капустянский, один из лидеров ОУН: «Полковник Мельник реформує наше політичне представництво в Німеччині, яке очолює сотник Ріко Ярий, жадає докладного звіту від нього в господарюванні сумами, що були зібрані за океаном… Все це, а також непризначення до президії сотн. Ярого викликало з боку цієї… занадто амбітної людини велике невдоволення. Ярий нам в кулюарах з обуренням кинув: «Ну, тепер буде війна!» З того часу він і почав монтувати опозицію та, спираючись на німецькі чинники, довів до розколу в ОУН». Ну, а «монтировать оппозицию» было несложно, особенно при наличии таких амбициозных, агрессивных и к тому же молодых конкурентов, как Бандера и его группа. Бандера к этому времени был освобожден немцами из польской тюрьмы и появился в Кракове.

Согласно характеристике абверовца Эрвина Штольце, Бандера был «карьеристом, фанатиком и бандитом». Поводом для раскола в ОУН послужило заявление Бандеры и его единомышленников, высказанное в адрес руководства краковского провода ОУН.

Барановского, Сушко, Грибивского и других членов провода обвинили в сотрудничестве с польской разведкой. От Андрея Мельника потребовали отстранения этих оуновцев от занимаемых ими руководящих постов в проводе. Мельник отказался выполнить эти требования. В ответ на это Бандера и его сторонники объявили Мельника неспособным далее возглавлять «национальную борьбу за независимость Украины», обвинив его в потворстве провокаторам, медлительности и неумении использовать ситуацию для ведения активной борьбы против Советского Союза, а также запретили ему проводить любую акцию под «фирменным» названием ОУН. Бандеровцы подчеркивали: «Кожне відхилення від тієї перестороги Організація поборюватиме, як диверсію».

Мельниковцы, в свою очередь, приняли решение об исключении С. Бандеры, Я. Стецька, Р. Ярого из ОУН и обязали их прибыть в созданный Мельником «революционный трибунал». «Ми довго мовчали, бо багато справ, що їх старанно крила верхівна кліка, просто не знали, а щодо інших — були збаламучені цією ж клікою, до якої мали тоді беззастережне довір’я, — писалось в одной из листовок А. Мельника. — Але згодом нам стало ясним, що кліка злочинних дурнів веде ОУН до загибелі… Вона морально розкладається. Деморалізували її гроші, реквізиції і злодійства. Деморалізував її масовий наплив різних злочинно-кримінальних елементів. Деморалізував її злочин супроти своїх же братів, який ліг в основу діяльності людей, витворюючи з-між них донощиків-провокаторів та душогубних братовбивників».

«Рік 1941,— писав один из ближайших к Мельнику членов руководства ОУН, 3. Кныш, — записався назавжди в історії нашого руху, як початок жорстокої ери, що не закінчилась ще й сьогодні. Започаткував він диявольський танець пристрастей, розбудив сковану моральними ланцюгами людську бестію та озброїв руку Каїна, що тужила за донцовським «щастям ножа».