Петро Дорошенко

Утім, він виявився не таким вже й простим. Уже в січні 1665 року на раді в Лисянці Опара склав присягу на вірність королю Речі Посполитої, скориставшись миром між поляками і татарами, які, відповідно, не могли відкрито заперечувати проти його «переорієнтації». А вже в середині того ж року Степан Опара розсилає по містах Правобережжя універсал, у якому не згадує ані царя, ані короля, обіцяє повернути вольності, що діяли за Богдана Хмельницького, і підписується претензійним титулом «Старший брат Війська Запорозького». 11 червня 1665 року (у той самий час, коли Тетеря залишає територію України) на чолі лише тисячі вірних прихильників «Старший брат» бере Умань, вибивши звідти невеликий російський гарнізон. Узявши за правило слова: «чим нахабніша брехня, тим швидше їй вірять», Опара заявляє, що йому на допомогу вже йде два кримських салтана, і це дає йому миттєвий успіх. Війська самозваного лідера беруть Лисянку, і, мабуть, саме тут він проголошує себе гетьманом. Через невеликий проміжок часу він стягує вже набагато численніші війська на річку Росаву і скликає сюди на раду козацьких полковників, обіцяючи при цьому підтримку хана.

Чого не можна досягти військовим мистецтвом, іноді можна домогтися звичайною рішучістю. Вражаюче, але Степану Опарі справді вдалося привернути під свої прапори багатьох представників еліти, що проґавила для себе той момент, який не «проґавив» він. У липні 1665 року майже все Правобережжя було в його руках. Дослідниця Т. Яковлєва саме чиннику Опари приписує поспішний відхід Івана Брюховецького. Стамбул дозволяє васальним кримським мурзам приєднатися до колишнього сотника, і незабаром у його розпорядженні з’являється 22 тисячі татар і елітний загін турецьких яничарів. Та нас особливо має зацікавити те, що генеральним обозним у старшині Опари значиться і Петро Дорошенко!

Опинившись ні в сих ні в тих, поляки робили все можливе, щоб скинути лідера, який не порадився з ними. Особливо старався комендант Білої Церкви Я. Стахорський, котрий розсилав по містах і селах листи із закликом не підкорятися узурпаторові. Того ж, судячи з усього, більше цікавила можливість повернення до складу єдиної держави лівобережних полків. Тим більше що за це виступають і татари. Разом вони планують наступ на Канів, який повинен стати плацдармом для кидка на схід. Виграючи час, Опара відправляє до Яна II Казимира посольство з новими пропозиціями щодо статусу Гетьманщини. Це офіційно. А неофіційно новоявлений гетьман забороняє видавати провіант польським гарнізонам, ставлячи їх перед фактичною необхідністю залишити українські міста. Він відбирає млини і хутори в польської шляхти і в розмові із соратниками пропонує «відміряти ляхам землі по Случ[18]». А війська Опари ведуть бої з частинами Дрозденка, який не піддався йому.

Однак брак авторитету і досвіду закулісних інтриг, надто велика ставка на традиційно ненадійних татар і одночасне ведення подвійної та потрійної гри – на Стамбул, на Дрозденка, на Варшаву – закінчилися провалом цього цікавого персонажа. У серпні 1665 року Степан і його старшина прибувають на військову раду з татарами до міста Богуслава.

Кримчаки зненацька накидаються на делегацію і заарештовують Степана Опару.

Винятково цікавим було б з’ясувати, яку роль у трагедії цієї людини зіграв Петро Дорошенко. Деякі нюанси вказують на те, що саме він приклав руку до падіння свого короткочасного шефа, настроївши проти нього татар. Можливо, здавши якусь секретну інформацію про дипломатію гетьмана чи просто обмовивши його. По-перше, наступного ж дня після арешту Опари татари намагалися взяти козацький табір, що розкинувся поруч з Богуславом, і передали до нього таке повідомлення: «Якщо, мовляв, візьмете Дорошенка, якого мурзи поставили гетьманом, і приймете його собі за гетьмана, то вас не будемо брати». По-друге, Петро Дорофійович був єдиним представником старшини, що прийшов з Опарою до татарського табору, котрого не було затримано разом з ним. Факти, на наш погляд, більш ніж красномовні. Та й подальша доля збанкрутілого гетьмана свідчить про те, що Дорошенко не відчував до нього особливих симпатій. Татари на прохання Петра Дорофійовича передали йому Опару. Якийсь час він провів у білоцерківській фортеці, а в жовтні Дорошенко передав ведмедівського сотника в руки поляків. За різними джерелами, Степан або вмер у Марієнбурзькій в’язниці, або був страчений.

Отже, Опару було позбавлено гетьманських клейнодів. Ще раз втрачати свій шанс на булаву Дорошенко, певно, не збирався. У жовтні 1665 року проходить перша рада, що обирає його гетьманом, а в січні 1666 року більш представницька рада в Чигирині підтверджує це обрання.

Гетьман. Перший рік влади. 1666