Петро Дорошенко

Довгий час Самойлович не дозволяв виїхати до Петра Дорофійовича його дружині – жінці, якій, між іншим, джерела дають досить неоднозначні і часом невтішні характеристики. «Злодіяння», в яких обвинувачують Євфросинію Дорошенко, – алкоголізм і перелюбство[40]. Проте її засланий чоловік виявив наполегливість, домагаючись возз’єднання зі своєю половиною, що й відбулося в липні 1677 року. Треба сказати, що російська влада поставилися до екс-гетьмана з повагою. До Сибіру він не потрапив, із заплічних справ майстрами близько не познайомився… Навпаки, у 1679 році він був призначений В’ятським воєводою і перебував на цій посаді до 1682 року. Після цього проживав у подарованому йому царем маєтку в тисячу дворів у селі Ярополче Волоколамського повіту. Ми вже згадували про його третій, після смерті Євфросинії, шлюб з А. Єропкіною, яка порадувала вже немолодого Дорошенка досить численним потомством. Петро Дорофійович помер 9 листопада 1698 року, переживши Самойловича, котрий закінчив своє життя в Сибіру. На могилі гетьмана поруч з церквою Св. Параскєви в Ярополчі було встановлено плиту з написом: «Літа 7206, листопада 9 дня преставився раб Божий, гетьман Війська Запорозького Петро Дорофійович Дорошенко, а пожив від народження свого 71 рік і покладений був на цьому місці».

Епілог

Українські історики В. Смолій і В. Степанков наполягають, що рік зречення Дорошенком булави на користь Самойловича слід вважати роком закінчення Української національної революції, яка почалася з виступу Богдана Хмельницького в 1648 році[41]. Результатом цієї революції був перший досвід державного будівництва саме українцями (вважати такими жителів Київської Русі або Галицько-Волинського князівства все-таки не доводиться), формування національної самосвідомості, зміна соціального статусу для багатьох представників українського народу. Немаловажним підсумком була переорієнтація значної частини країни на співробітництво з Росією, зростання ролі православної церкви. Лідери тієї пори, самі того не відаючи, створювали для майбутніх поколінь українців дуже необхідний для національного розвитку героїчний взірець, пантеон хоч багато в чому і легендарних, але виконуючих важливі функції в історичному контексті особистостей. Однак ця революція так і не привела до виконання надзавдання, яке ставили перед собою її творці, – появи на мапі світу незалежної держави Україна, у чому кожен може переконатися, кинувши погляд на опис подій після сходження зі сцени гетьмана Дорошенка.

Коли в 1676 році Чигирин був знову обложений російськими військами і козаками Самойловича, поляки і турки воювали й далі між собою на території Поділля. Ця кампанія закінчилася укладенням 17 жовтня Журавненського перемир’я, за яким Поділля відходило Османській імперії, Правобережжя в цілому залишалося в складі Гетьманщини – васальної держави щодо султана. Однак, на відміну від Бучацької угоди, території навколо Паволочі та Білої Церкви разом з цими містами відходили Речі Посполитій. Вона ж могла володіти Немировим і Кальником, але тільки до зустрічі королівського посла із султаном у Стамбулі. В остаточному варіанті цієї угоди мова про гетьмана вже взагалі не велася. Утім, сейм не затвердив такого миру, і воєнні дії між двома державами тривали.