Петро Дорошенко

Не залишився осторонь від політики і Дорошенко. Саме йому було доручено вести мирні переговори з Любомирським. Очевидно, козаки не вважали, що їхні перспективи настільки безрадісні. Недарма Петрові Дорофійовичу приписують таку погрозу на адресу незговірливого польського полководця: «Будете вперто на нас наступати, так маємо шаблі при боці і самопали в руках, а з вірою прибуде в нас відваги!» Тим часом Юрій Хмельницький вислав і інших гінців – до росіян з повідомленням про своє скрутне становище. Головним серед них був Григорій Дорошенко. Ця поїздка закінчилася для нього сумно – «завдяки» пропольському повороту в зовнішній політиці гетьмана старший брат Дорошенка був узятий у московський полон, і йому судилося вийти з нього лише через вісім років.

Спроба Шереметєва вирватися з оточення зазнала невдачі. Це лише зміцнило старшину Хмельницького в намірах домовитися з поляками. 7 жовтня 1660 року за посередництвом кримського Нураддін-султана між поляками і козаками було укладено мир, що увійшов в історію як Слободищенський трактат. В його основу було покладено текст Гадяцького миру, до якого внесено деякі зміни. Зокрема, була виключена стаття про Руське князівство в складі Речі Посполитої. Гетьман був зобов’язаний надавати полякам військову допомогу в їх війнах з іншими країнами. Підтверджувалася заборона гетьманові вести самостійну зовнішню політику. Польській шляхті і магнатам поверталися всі маєтки на українських землях. Козаки повинні були вигнати з українських міст російські гарнізони. Першим свій підпис під цим підсумком Чудновської кампанії поставив чигиринський полковник Петро Дорошенко. У наступному році поляки його нарешті «нобілітують» (тобто визнають членом шляхетного стану) – цілком можливо, за заслуги в справі укладення миру, і в будь-якому разі – як одного з провідних політиків України, що повернулася під владу короля. Шереметєв, залишившись без союзників, 25 жовтня 1660 року зазнав катастрофічної поразки від татар і потрапив у кримську неволю, в якій провів багато років. Укладення Слободищенського трактату стало причиною політичного розколу і так неоднорідної української еліти та всього суспільства. Якщо на Правобережжі козацька рада, що пройшла восени 1660 року в Корсуні, схвалила його умови, то козаки деяких лівобережних полків відмовилися їх підтримати і вибрали своїм ватажком Я. Сомка. Його правобережний опонент спробував повернути лівий берег під свою булаву. Плани Хмельницького покликаний був реалізувати Дорошенко, який отримав для цього посаду наказного гетьмана. Допомагати Петрові Дорофійовичу на лівому березі повинні були п’ять тисяч козаків та кілька тисяч татар. У середині грудня Дорошенкові вдалося закріпитися в Зінькові, а незабаром зайняти Ромни. Джерела повідомляють, що при цьому наказний гетьман заборонив татарам брати звичний для них ясир. Чи не тому вже в середині січня 1661 року вони покинули Дорошенка? У травні він намагався розмістити вірні йому гарнізони в Кременчуці й Балаклеї – містах, що належали до Чигиринського полку, хоча й розташовувалися на іншому березі Дніпра. У цілому, серйозного успіху дії Дорошенка на Лівобережжі не мали. Фактично все Лівобережжя на кінець весни 1661 року було під контролем Сомка і Москви. Дорошенко позбувся Чигиринського полку, поступившись ним легендарному Іванові Богуну. Історики висловлюють припущення, що причиною зняття Петра Дорофійовича були його невдачі за Дніпром. Однак і походи вже самого Юрія Хмельницького на лівий берег восени 1661-го та влітку 1662 року так само не мали успіху.

Сомко, який доводився Юрію дядьком, був обраний гетьманом у Козельці на старшинській раді лівобережних полків у квітні 1662 року. На лихо, на цьому розкол України не закінчився. Претендентів на булаву на схід від Дніпра вистачало. Одним з них був полковник Василь Золотаренко, іншим – ставленик січових козаків Іван Брюховецький. Царський уряд уміло скористався цим розбратом, підтримавши в результаті того кандидата на гетьманство, що виявляв до Москви найбільшу покірність. Ним був улюбленець козацької голоти і запорожців Брюховецький. У червні 1663 року в Ніжині була скликана Чорна рада – тобто рада всіх козаків, включаючи і старшину, і рядових вояків. Брюховецький, який не відзначався особливою принциповістю і розбірливістю в засобах, підтриманий при цьому простими козаками і Росією, взяв гору на цій раді, що увійшла і в історію, і в літературу. Його противників було схоплено і незабаром страчено.