Пісні далекої Землі

Тим часом апарат уже заглибився настільки в цю галявину, що оточуючого лісу було вже не видно, хоч найближчі стовбури мали бути не далі ніж у п’ятдесяти метрах. Саме тоді якийсь дотепник зпоміж північан вимовив назву, яка потім незмінно фігурувала навіть у наукових звітах: «Діловий центр Скорпвілля».

Втім, здавалося, то був центр не лише діловий, а й житловий також. Галявину перетинала звивиста скеля заввишки десь п’ять метрів, і її майже вертикальна грань була поцяткована численними темними отворами, досить широкими, щоб туди проліз скорп. Ці мініпечери розташовані були не за якоюсь геометрично правильною схемою, але мали настільки уніфіковані розміри, що навряд чи могли бути природного походження, а вся скеля справляла враження житлового будинку, створеного якимсь дивакомархітектором.

«Скорпи заходили й виходили з тих отворів, як ті службовці в старовинному земному місті до настання епохи телекомунікації, — подумав Лорен. — їхні дії здавались такими ж безглуздими, як, мабуть, самим скорпам здалася б людська комерційна метушня».

— Гей! — вигукнув один із спостерігачів на «Каліпсо». — Що таке? Скраю праворуч — чи не можна туди наблизитись?

Цей вигук іззовні різко перервав хід його міркувань, витягнувши Лорена з морського дна назад на поверхню.

Панорамне зображення в його окулярах теж різко змінилось, бо апарат повертався боком. А тоді знов вирівнявся й повільно поплив до ізольованої скельної піраміди заввишки десь метрів десять, судячи по двох скорпах біля її підніжжя, в якій просвердлено було лише один отвір до печери. Нічого незвичайного Лорен у цьому не бачив; по тому малопомалу усвідомив, що тут є певна розбіжність, якісь елементи дисгармонії з уже начебто знайомим життям Скорпвілля.

Всі інші скорпи метушливо снували взадвперед. А ці двоє були нерухомі, як не рахувати того, що постійно хитали головами. І ще було дещо…

Ці скорпи були надто великі. Звичайно, про розміри судити було важко, і лише коли повз них сновигнули кілька інших, Лорен дійшов висновку, що ця пара майже наполовину крупніша за середніх скорпів.

— Що вони там роблять? — пошепки спитав хтось.

— Я тобі скажу, — почулася відповідь. — Вони охоронці — вартові.

Цей висновок наче сам напрошувався, й ніхто його не заперечив.

— Але що вони охороняють?

— Може, королеву, якщо вона у них є? Чи Центральний Банк Скорпвілля?

— А як нам дізнатися? Адже апарат надто громіздкий, щоб потрапити всередину, — навіть якщо вони це дозволять.

Тут дискусія набула суто академічного характеру. Робот, між тим, спустився вниз над вершиною піраміди, і коли до неї залишалось менше десяти метрів, оператор дав команду на зупинку, і з одного сопла, вихопився короткий реактивний струмінь.

Цей звук чи, може, вібрація, очевидно, сполошили вартових. Обидва вони одночасно стали дибки, й Лорен раптом був вражений страхітливим видовищем вирячених очей, мацаків, що загрозливо ворушились, і велетенських клішень. Як добре, що я не насправді там, сказав він собі, хоч ілюзія була повна. І як чудово„що вони не вміють плавати.

Та, якщо й не вміли вони плавати, то лізти вгору вмілитаки добре. З дивовижною швидкістю скорпи видерлися по одній з граней піраміди, за лічені секунди досягли вершини, лише за кілька метрів під полозками апарата.

— Треба забиратись геть звідти, поки вони не стрибнули, — сказав оператор. — Цими своїми клішнями можуть перерізати наш кабель, немов якусь ганчірку.

Та з командою він спізнився. Один із скорпів, відштовхнувшись од скелі, ракетою метнувся вгору й одразу схопив клішнею нижній полоз шасі апарата.

Оператор зреагував цього разу блискавично й у всеозброєнні передової техніки. Він одночасно дав машині повний задній хід і висунув маніпулятор робота вниз для атаки. А найефективніше, мабуть, було його рішення ввімкнути прожектори.

Скорп був, очевидно, засліплений. Його клішні розімкнулися в майже людськім жесті здивування, й він кинувся назад до морського дна раніше, ніж роботова механічна рука могла схопитися з ним у двобої.

На якусь частку секунди Лорен теж був засліплений, а окуляри затемнились. Тоді автоматичні системи камери підстрюїлись під зрослий рівень освітлення, і він навдивовижу чітко побачив великим планом спантеличеного скорпа востаннє перед тим, як той випав з поля зору.

І його аж ніякою мірою не здивувало, що в того під правою клешнею було дві металеві стрічки.

Лорен переглядав уже останню сцену, в той час як «Каліпсо» поверталася до Тарни, і всі його відчуття були ще так зосереджені на підводному світі, що він не помітив слабкої ударної хвилі, яка докотилася до судна. Але одразу почув крики й відчув замішання на борту, коли судно перехилилося, раптово змінюючи курс. Зірвавши окуляри, він заблимав очима в яскравому сонячному світлі.

Якусь мить він був цілком засліплений; потім, коли очі пристосувались до цього блискучого сяйва, побачив, що від облямованого пальмами берега Південного острова їх відокремлювали лише кількасот метрів. Зіткнулися з рифом, промайнула думка. Брант нізащо не повірив би, що…