Пісня Сюзанни. Темна вежа VI

— Шардик, — промовив Едді. Він задивився на останні зблиски світла на сході. — Так звуть ведмедя.

— Так, Шардик, — підхопив Джейк. — Отже, ми на Промені Ведмедя. Всі Промені сходяться до Вежі. Наш Промінь по інший бік Вежі?..

Він кинув погляд на Роланда, благаючи допомоги. Роланд теж подивився на Едді Діна. Схоже, Роланд і зараз ще продовжував їх наставляти на Шлях Ельда.

Едді чи то не помітив його погляду, чи вирішив, що краще його проігнорувати, проте Роланда це не спинило.

— Едді, — стиха гукнув він.

— Ми на Стежині Ведмедя, Шляху Черепахи, — промовив він апатично. — Я не розумію, яке це має значення, оскільки нам треба дійти лиш до Вежі, але по інший її бік лежить Шлях Черепахи, Стежина Ведмедя. — І він продекламував:

Черепаху здоровенну уяви!
На собі вона тримає світ людви.
Думає вона неспішно і ласкаво про всіх нас,
На цій думці світ тримається якраз.

І тут уже вірш підхопила і продовжила Розаліта:

На спині у черепахи правда сидить,
Вірність із любов’ю поряд видить.
Черепаха любить землю і моря,
Любить навіть дитинча таке, як я.

— Не зовсім так, як колись, ще малюком, запам’ятав я і навчив моїх друзів, — сказав Роланд. — Але доволі близько до того, за буквою і духом.

— Ім’я Великої Черепахи — Матурин, — додав Джейк і знизав плечима. — Якщо це має якесь значення.

— Ти не маєш можливості взнати точно, який зламався? — прискіпливо вдивлявся Роландові в обличчя Каллаген.

Роланд похитав головою.

— Я знаю одне, Джейк має рацію — це не наш Промінь. Якби це був наш, нічого б не встояло на сто миль навкруг Кальї Брин Стерджис. А може, й на тисячу миль, хтозна? Навіть птахи попадали б з неба, обсмалені.

— Ти говориш про Армагеддон, — тихо, тривожним голосом прорік Каллаген.

Роланд мотнув головою, проте начебто й не заперечуючи.

— Мені незнайоме це слово, панотче, але, безперечно, я маю на увазі велике руйнування й загибель. І десь, вздовж Променя, який пов’язує Рибу й Пацюка, саме це, можливо, й трапилось.

— Ти точно впевнений у цьому? — глухо запитала Роза.

Роланд кивнув. Одного разу він уже був пережив це, коли повалився Ґілеад і його цивілізація, як він тоді зрозумів, скінчилася. Тоді й пустився він берега, вирушив у мандри з Катбертом, Аланом, Джеймі та ще кількома іншими з їхнього катету. Тоді обломився один з шести Променів, і, майже напевне, він не був першим.

— Скільки Променів залишилося, скільки їх ще підтримують Вежу? — спитав Каллаген.

Схоже було, що Едді вперше зацікавився чимось, окрім долі своєї зниклої дружини. Тепер він дивився на Роланда ледь не уважно. А чом би й ні? Врешті-решт, це було ключове питання. — Все в світі служить Променю, — так кажуть, хоча насправді все служить Вежі, Вежу утримують Промені. І якщо вони переломляться…

— Два, — промовив Роланд. — Залишилося щонайменше два, я гадаю. Цей, що йде через Калью Брин Стерджис, та ще один. Хоча бозна, скільки часу вони ще протримаються. Нам треба поспішати.

Едді заціпенів.

— Якщо ти вважаєш, що ми можемо вирушити без Сюзі…

Роланд нетерпляче струснув головою, ніби кажучи Едді, щоб той не клеїв дурня.

— Нам не пробитися без неї до Вежі. Наскільки я розумію, нам також не пробитися туди й без малюка Мії. Все в руках ка, і як казали у моїй країні: ка не має ані серця, ані розуму.

— От із цим я погоджуюсь, — сказав Едді.

— Ми можемо отримати іншу проблему, — сказав Джейк.

Едді несхвально подивився на нього.

— Нам не потрібні інші проблеми.

— Я розумію, проте… а що, як цей землетрус заблокував вхід до печери? Або… — Джейк завагався, а тоді неохоче виклав те, чого саме він насправді боявся. — Якщо зовсім її обвалив?

Рука Едді метнулася вперед, він вхопив Джейка за сорочку й рвонув на себе.

— Замовкни. Не смій навіть думати про таке.

Тепер вони вже почули голоси, що долітали з міста. Либонь, знову фолькен збираються на майдані, здогадався Роланд. І вкотре подумав, що про минулий день, а тепер і про цю ніч у Кальї Брин Стерджис згадуватимуть тисячу років. Звісно, якщо так довго ще простоїть Вежа.

Едді відпустив Джейка і раптом поплескав по тому місцю на сорочці, за яке був ухопився, ніби хотів розгладити там зморшки. Посміхнувся силувано, від чого його лице набуло хворобливого старечого вигляду.

Роланд обернувся до Каллагена.

— Чи точно манні з’являться завтра вранці? Ти знаєш цю породу краще за мене.

Каллаген знизав плечима.

— Хенчик — людина слова. А от чи переконає він своїм словом інших після того, що тільки-но трапилося… От цього, Роланде, я не можу знати.

— Краще б йому пощастило, — похмуро промовив Едді. — Так буде краще для нього.

Роланд з Ґілеаду запитав:

— Хто хоче зіграти в «погляньте»?

Едді вирячився, не в змозі такому повірити.

— Нам не заснути до самого світанку, — пояснив стрілець. — Мусимо якось вбити час.