Планета Х

Соромно за ту полову-бакси, які увозять мільярдами з-за океану в обмін на живу продукцію. Можливо, вони і праві, що називають нас бидлом, бо хіба розумні люди стали б продавати свою державу за якісь папірці, за гречку та цукор, і не розуміти того, що там, де земля, там - і достаток, а гроші то - полова, яка розійдеться миттєво. Бо гроші, це як говорять в народі - « навоз, сьогодні їх нема, а завтра - воз». Невже ми знову будемо жити по законам Петра Першого, коли в країні панувала політика меркантилізму, тобто політика нагромадження грошей. То Петро їх нагромаджував золотом, а не половою. А навіщо вони потрібні оті папірці, які не сьогодні-завтра втратять свою номінальну вартість, в той час як золото з кожним роком дорожчає, а папірці з’їсть інфляція?

Я не можу собі, навіть, уявити, як могло так статися, щоб в державі, яка колись годувала майже третину людей на землі, кожен рік піднімались ціни на хліб. Це що робиться для народу? Де ще є таке, щоб трудова людина, яка годує, оце так би мовити з вашого дозволу, всю цю наволоч - сама так бідно жила? А чому? Бо їх грабують. Хто? А ті, люди, які про них «думають» разом із тими прихвоснями-запроданцями, які пішли з першими на угоду? Як, скажемо, в одних руках могли з’явитися мільярди, трильйони і...? І невже про це не знали і не знають наші президенти, які відпускали за кордон абрамовичів, березовських, лужкових, черновецьких, лазаренків і їм подібних? Отож, недаром говорять, що риба псується з голови. Тому ото і преться ота свита в депутати, як Микита до корита, бо знають, що нові українські закони - це їхнє спасіння, бо за тими законами вони будуть недоторканими, їх не судитимуть, і вони житимуть як в Бога за пазухою, бо маючи таку зарплатню, яку вони самі собі назначили, вони можуть грабувати, убивати і їм нічого не буде, ну хіба що заплатить там якийсь примітивний штраф, який для кожного жида - то мізер. А «бидло» хіба то людина? То чого його і жаліть? Чому ж наші президенти так ненавидять і так бояться свого власного народу, що навіть свої награбовані мільярди тримають у швейцарських, та будь-яких інших закордонних банках в баксах, марках, стерлінгах, тільки не в гривнях, бо знають, що вони награбовані і колись за все прийдеться відповідати, а наші гроші їм потрібні для маніпуляцій, а тому і бояться свого народу, що коли-небудь він може прокинутись, а, маючи іноземну валюту в іноземних банках, вони - недосяжні.

Я не можу дивитись на те, як ці глитаї, прихопивши незаконно гектари угіддь, руками наших рабів висаджують сьогодні на них троянди, щоб завтра їх поміняти на тюльпани, або на інші якісь екзотичні забаганки, які кожен рік міняють одні і ті добротні доріжки на інші лише тому, що вони щойно десь побачили інші, бо ці, бачте, якійсь Сарі вже набридли, аби лише не поділитись з бідними. Я не заздрю їм, бо, як можна заздрити тій людині, якій завжди щось недовподоби? Які вже самі не знають, чого вони хочуть. Ось уже куди ми прийшли, і куди ми всі біжимо, ніби на нас напала невідома психічна тропічна хвороба - «амок», про яку колись описав геніальний австрійський письменник - Стефан Цвейг. Як тут не пригадаєш слова відомого поета дев’ятнадцятого століття - Павла Грабовського (1864-1902 рр.):

Кров висисає оте остогиджене

Прокляте нишком шиття,

Що паненя вередливе, зманіжене

Вишверне геть на сміття.

Або слова іншого поета - Миколи Холодного (1938-2007 рр.):

Сьогодні ґвалтують рації

Про СНІД і шлункові болі,

Сьогодні вмирають нації,

А світ очманів на футболі.

Сьогодні жива колекція -

Побільше по той бік грат,

Сьогодні у клубі лекція:

Людина людині - брат.

Ви подивіться, хто пише нашу історію, ви подивіться, хто в нас міністр освіти? Чи потрібні і ще якісь коментарі? І, головне, що він так високо забрався, що до нього і не доберешся, бо навколо нього майже скрізь свій народ. А свої своїх не здають. А де ж наші українці? А наші придурки будують їм храми, обслуговують їх перебірливих прочовганих красунь.