Похід Українських Армій на Київ-Одесу 1919

«З дня мого перебування в Штабі Східнього фронту (7. березня 1919 р.) частина цього фронту і всі органи керування переживали надзвичайно тяжкий час … Після того, як Корпус Січових Стрільців мав неуспіхи під Козятином… деморалізація війська набрала в той час таких розмірів, що порушення і невиконання бойових наказів з боку цілих частин було звичайним явищем. Так, наприклад: 5 березня частини 55. піш. полку розбіглися, а більша частина козаків перейшла до ворога, 60-ий і 53-ий полки за невиконання наказів були обезброєні. 59-ий полк по відомостям вирізав більш ніж 10 своїх старшин. 10-го березня легко-гарм. полк Сірожупанників самовільно вирушив до Новгороду-Волинського… 16-го березня гарматчики батареї 3-го Чорноморського полку перейшли на бік ворога. Теж зробила майже половина 58-го піш. полку. Кінний полк Козир-Зірки покинув своєвільно позицію… Постійна відсутність звязку з підгрупами й окремими частинами, що було наслідком роботи ворога, а також наслідком роботи місцевих большевиків серед селянства, яке вороже ставилося до нашої армії, разом з іншими, були загальними причинами, що змушували нашу армію до відвороту».

Всеж Штаб Східнього фронту та віддані справі частини продовжували і в цій атмосфері деморалізації мужно і самоофірно боротися й стримувати ворожу навалу.

Червонi тільки після сильних боїв здобули Житомир – Бердичів. Козятин – Цвіткове і погрожували Вінниці.

Головний Отаман С. Петлюра і Ш. Д. А. хоч розцінювали положення на фронтах тяжким і скомплікованим, але вважали його далеко не безнадійним і вживали заходів до зміни його на краще.

ТРЕТІЙ ПЕРІОД БОРОТЬБИ

Українська Армія відступаючи з боями потроху впорядковується. Штаб Дієвої Армії поволі реорганізує свої частини, в той же час головно, поза своїм лівим крилом і центром скупчує резерви і підготовляє випадові становища для переходу в рішучий наступ. Наш контрманевр, широко і сміло закроєний, розпочався в першій половині березня. Його мета концентричним наступом Північної й Південної груп і армійської резерви (Січові Стрільці) відрізати, оточити і знищити велику групу большевиків, що прорвалася в районі Бердичів-Козятин і прямували на Вінницю-Жмеринку, і у висліді відкинути червоних геть за Дніпро і Припять. Сх. 3.

Наш наступ бурхливо розвивається. Бої точаться з великим напруженням з обох боків. Головний удар завдають Січовики і Північна група, до їх розпорядимости виряд, зброя й одяг з нашої бази в Рiвному-Бродах-Тарнополі. Група Оскілка для забезпечення з півночі своєї операційної лінії відкидає лівим крилом червоних в багна Припяті, б'є й деморалізує їх. У висліді в перших днях квітня в районі Мозиря на наш бік переходить в повному складі большевицька дивізія з 35 гарматами під командою Стренгiрова (робітники з Тули). Вона рішуче повертає свої багнети проти червоних і потім поруч з нашими частинами завзято бореться на фронтах.

Нажаль, дальший перехід окремих частин 1-ої совітської армії на наш бік до чого вони виявляли охоту, не відбувся з зайвої обережности та формалізму наших військовиків того відтинку перед можливою небезпекою бути поглинутими большевицькими частинами з їх непевними настроями, а теж і енергійними заходами Штабу 1-ої совітської армії.

Своїм центром Північна група наступає на Коростень-Житомир-Фастів. Під настирливим ударом Січовиків Бердичів декілька разів переходить з рук до рук. Большевики, щоб затримати грізний наступ Січових Стрільців, стягають, з Козятина майже всі свої частини і оголюють цей відтинок.

Січове військо несе великі втрати, але продовжує змагатися. Назагал у висліді бойових зусиль на прикінці березня большевиків відсунуто на напрямку Коростень-Київ далеко на схід і наші передові частини наблизилися на 25 км до Києва.

У Південій групі Запоріжці частиною своїх сил просовуються наперед в напрямку на Козятин через Таращу, де спалахнуло вже повстаиня проти большевиків.

Французьке керування в Одесі нарешті зрозуміло шкідливість своєї політики (хоч це було й пізно, як побачимо далі), обіцює забезпечити запілля нашої Південної групи, а при потребі навіть і допомогти.

Полк. Капустянський їде до Н.К.Г.А (Начальна Команда Галицької Армії), щоб переконати її в необхідності підсилити 3-4 тисячами Галичан наш наступ і цим спричинитися до нашої перемоги, принаймні закріплення здобутого тяжкими боями.

Одначе зреалізувати наш стратегічний план розгромом большевиків на Правобережжі не пощастило. Москва, здивована та занепокоєна несподіваним для неї виявом нашої активності, сили й оперативної зручности, вирішує ціною відмовлення від своїх агресивних плянів в Европі (похід на Румунію з допомогою Мадярщині та Болгарії) спинити наш наступ і остаточно знищити україньку армію.

Для здійснення цього наміру московський головнокомандувач 25 березня телеграфує Антонову: