Похід Українських Армій на Київ-Одесу 1919

Одначе, з огляду на політичну і стратегічну ситуацію, яка складалася на протибольшевицькому фронті, для того, щоб найшвидше посісти побережжя Чорного моря, треба вести операцію гро своїх сил на Київському напрямку. Розглянемо, про що тут ходить.

Генерал Денікін, розбивши червоних на Херсонщині, просувався своїм лівим крилом уздовж Дніпра і поволі відрізував від Лівобережжя ХІV-ту большевицьку армію, що займала побережжя Чорного моря й Катеринославщину. Всі переправи через Дніпро від Херсону до Катеринослава були в його руках. Знову ж від Полтави й Катеринослава він погрожував залізничній переправі в Кременчуці. Цією обставиною рух ХІV-ї червоної армії на схід двома поперечними шляхами Херсон-Катеринослав і Вірзула-Ольвіополь-Кремінчук було унеможливлено. Лишалася ще переправа в Черкасах, але дальшим його наступом і цю переправу замикалося.

Отже, тоді ХІV армія мусіла, або пробиватися на схід через Дніпро й усю товщу денікінських військ, що було не під силу большевикам, або відходити на магістраль Київ-Козятин-Жмеринка двома подовжними шляхами Одеса-Вапнярка-Жмеринка і Миколаєв-Знаменка-Фастів, а також вузькоторовою Ольвіопіль-Калинківка-Козятин.

Таким чином, треба тільки перетяти шляхи відвороту ХІV-й большевицькій армії на північ і на північний схід, і весь південь Правобережжя з усім залізничним майном і залізничним табором, і вся база червоних на Україні дістануться до наших рук.

Ключі від Одеси й Херсону лежали на залізничних вузлах: Черкаси, Бобринська, Квіткове, Христинівка, Вапнярка, Жмеринка і на переправах через Дніпро.

Треба тільки посісти цю лінію і міцно триматися на ній, і тоді доля ХІV-ї армії і всього Чорноморського побережжя з Одесою – в наших руках.

Большевикам, у міру просування наших частин на північ, лишиться – або пробиватися до Києва, або капітулювати.

Безумовно,червоні мусять пробиватися, і назустріч їм із Києва буде надіслано сильну допомогу, щоб із двох боків розбити бар'єр на шляху відвороту ХІV-ї армії.

Тому, щоби стримати контракцію червоних, необхідно на Київському напрямку мати і досить сил і висунути їх далеко, на північ – аж до Фастова, щоб притягти на себе Київську ворожу групу.

Отже, як бачимо, треба було: мати для операцій на Одеському й Київському напрямках дві групи чи армії.

Одна мала б на меті закрити всі шляхи відвороту ХІV-й армії з побережжя та бути в силі стримати її натиск і дати належну відсіч в час її проривання на північ.

Друга – активно прикривала би Київський напрямок від контракцій ворога й унеможливлювала б червоним навалитися з Києва всіма своїми, силами на нашу Одеську групу.

Крім того, треба було зважати й на можливість і правдоподібність наступу червоних з півночі через Коростень-Мозир-Вітебськ-Москва. Шлях цей був вільний і ніхто йому не загрожував.

Тільки з цих двох напрямків червоні мали змогу підтягти свіжі резерви й почати рішучий контрнаступ.

З півдня вони могли оперувати тільки частинами ХІV-ї армії.

Тому то нам, для забезпечення себе з боку Київського і Сарненського напрямків треба було гра своїх сил мати на цих напрямках. Київ політично вабив до себе, й обмежитися тільки обороною в цьому напрямку, не було рації. До того ж і не вистарчило б у нас сил.

База – Одеса.

Нарешті, ще був один спосіб діяння: лишити заслону на Київському напрямку й почати гро своїх сил наступ на Одесу вздовж залізниці Жмеринка-Вапнярка-Бірзула-Одеса, шляхом 3-ї дивізії.

Тоді, на випадок контрнаступу червоних на Жмеринку-Могилів, нашим частинам просуватися на південь і після того, як вони обсадять побережжя Чорного моря, зовсім відірватися від Збруча й перекинути свою базу на Одесу. ХІУ-й армії лишити вільний рух відвороту на Знаменку-Бобринську-Фастів.

В цьому разі ми мусіли мати який-небудь договір з Антантою або Денікіном, бо інакше ми потрапляли в тяжкі катастрофальні умови. Договору ж ані з Антантою, ані з Денікіном у нас іще не було, тому базуватися тільки на Чорне море було цілком неможливо. До того ж, уже біля Одеси стояли кораблі Антанти з добровільцями.

Озброєний конфлікт із Добрармією, що не було виключене за такої ситуації, правдоподібно спричинився б до нашої поразки.

Ми наражалися на небезпеку бути замкненими в кутку між Денікіном і поляками.

Українське командування мало ще опертися лівим крилом на Польську армію; про бойову співпрацю з нею наші представники вели переговори. А тому зовсім відриватися від неї й Західніх Земель було недоцільно. Таким чином, стратегічні й політичні обставини вимагали вести операції головними силами на Київському й Коростенському напрямках: окремою південною групою відрізати шляхи відвороту ХІV армії. Знищивши її або змусивши капітулювати, обсадити побережжя Чорного моря з Одесою.

Отже, треба було одноразово розпочинати операції проти Києва й проти Одеси.

Групування наших сил.

При націлюванні армій на той чи інший напрямок, засади було покладено такі: 1) гро сил – Київський і Коростенський напрямки. Менша група – на Одеський. Для надійного забезпечення лівого крила необхідно було висунутися і на Коростень-Мозир.