Повернення з зірок

Я знайшов монографію про бетризацію, що належала перу Ульріха. Знову ця математика, але я вирішив у ній розібратися. Це щеплення не зачіпало спадкової плазми, чого я в душі побоювався. Зрештою, коли б це так, то не було б потреби бетризувати кожне наступне покоління. Я подумав про це з полегкістю. У всякому разі, принаймні теоретично залишилася можливість повернення назад. Виявляється, що за допомогою групи протеолітичних сизимів впливали на розвиток переднього мозку у ранній період життя. Ефект був такий: атрофування агресивних інстинктів на 80–88 процентів порівняно з небетризованими; виключення асоціативних зв'язків між актами агресії і сферою позитивних відчуттів; атрофування здатності рискувати власним життям — пересічно на 87 процентів. Як найбільше досягнення подавалося те, що згадані зміни не впливали негативно ні на розвиток інтелекту, ні на процес формування характеру. І що особливо важливо, обмеження, які з'являлися, не викликалися страхом. Іншими словами, людина не вбивала не тому, що боялася цього вчинку. Таке становище привело б до зараження страхом усього людства. Людина не вбивала тому, що… це не могло навіть спасти їй на думку…

Одна фраза Ульріха припала мені до душі: бетризація стимулює атрофію агресивності через брак наказу, а не через заборону. Після деяких роздумів я, проте, змушений був констатувати, що це не пояснює найголовнішого: ходу думки людини, підданої бетризації. Адже вони виглядали цілком нормальними людьми, могли ж уявити собі абсолютно все, значить і вбивство. Що ж робило неможливим його здійснення?

Я шукав відповіді на це запитання до смерку. Як завжди буває з науковими проблемами, те, що здавалося відносно ясним і простим в короткому загальному висвітленні, ускладнювалося тим більше, чим детальніше я знайомився з проблемою. Співучий сигнал покликав мене вечеряти. Я попросив, щоб мені подали вечерю в кімнату. Але навіть не доторкнувся до неї. У поясненнях, які я нарешті знайшов, не зовсім сходилися кінці з кінцями. Репульсія, схожа на огиду; надзвичайна нехіть, сили якої не міг зрозуміти небетризований; найцікавішими були свідчення осіб, яких у свій час — вісімдесят років тому — в інституті Тримальді під Римом зобов'язали подолати невидимий бар'єр, створений у їхній свідомості. То виявилось чи не найцікавішим з усього, що я прочитав. Жоден з них не подолав цього бар'єра, але звіти піддослідних про переживання, зв'язані з випробуваннями, дещо різнилися між собою. В одних переважали психічні симптоми: бажання втекти, вирватися з ситуації, в яку вони потрапили. Повторні випробування викликали у цих людей сильний головний біль і невроз, який, щоправда, легко виліковувався. В інших переважали фізичні симптоми: нервозність дихання, відчуття задухи, що нагадувало ознаки жаху, хоч люди зовсім не скаржилися на страх, а лише на тілесні недуги.

Як дослідив Пільгрен, здійснення мнимого вбивства, наприклад ляльки, було можливе у вісімнадцяти процентів бетризованих, але думка, що тут справа лише з лялькою, мусила набрати характеру цілковитої певності.

Заборона поширювалася на всіх вищих тварин, але вже плазуни і змії під неї не підпали, не стосувалася вона й комах. Очевидно, бетризованим бракувало відчуття зоологічної систематизації. Заборона просто асоціювалася з повсюдно поширеним уявленням про ступінь зближення з людиною. Кожна людина — освічена чи ні — вважає, що собака — істота набагато ближча людині, ніж змія. Цим усе пояснювалося.

Я проглянув ще чимало інших праць і погодився з тими авторами, які твердили, що зрозуміти бетризованого інтроспективне може лише інший бетрнзований. Я одірвався від цього читання з дивним почуттям. Найбільше непокоїв мене брак критичних праць, хай навіть пасквілянтських за своїм духом, якогось аналізу, де підсумовувалися б усі негативні наслідки цього заходу,

бо в тому, що вони повинні бути, я ні на мить не сумнівався; не тому, що не шанував дослідників, а просто тому, що такою вже є природа всіх людських починань:

ніколи в них не бувало доброго без поганого.

У невеличкому соціологічному нарисі Мурвіка наводилося чимало цікавих даних про рух опору проти бетризації, який супроводжував її перші кроки. Певне, найсильнішим був він у країнах з довголітніми традиціями кривавих видовищ — в Іспанії і деяких державах Латинської Америки. Нелегальні товариства боротьби з бетризацією організовувались мало не в усьому світі, особливо в Південній Африці, у Мексіці й на деяких тропічних островах. Вони не зупинялися ні перед чим, починаючи від підробки медичних посвідок про щеплення і аж до вбивства лікарів, які ці щеплення проводили. Після періоду масового опору і гострих сутичок запанував відносний спокій. Відносний, бо саме тоді почав висуватися на перший план конфлікт поколінь. Молоде бстризоване покоління, підростаючи, відкидало значну частину людських надбань; звичаї і звички, мистецтво, вся культурна спадщина були піддані тотальній переоцінці. Зміни зачепили величезну кількість найрізноманітніших сфер, починаючи від сексуального життя і кінчаючи ставленням до війни.