Повiя

Христя завмерла на мiсцi: що, як панi справдi повiрять? Та й недобра ж яка дитина!

Насилу Христя утiшила Iвася, насилу звела його з Маринкою i трохи спочила, коли вони загралися. Потiм, як у печi витопили, - треба на стiл накривати. Прийшов пан i панич - обiд подавай, за столом служи: те прийми, те подай, те перемий, перетри.

Пiсля обiду нагодованi дiти замовкли, пан лiг спати; панич пiшов у свою хату - зачинився. Прийшлось спершу перемитiї посуду та тодi i собi за обiд сiсти.

За обiдом Мар'я розговорилася. Розмова вертiлася бiля панича i хто вiн такий, i де служе, i який ввiчливий, доступний, балакучий.

- Коли 6 трошки повнiший, що б то за красивий був! - вихваляла Мар'я. - Трохи лиш чи наша панi у нього не теє… Бо як зайде за нього розмова - не нахвалиться кумом. Вiн хрестив Маринку… А що панянки у городi - то кожна сьогоднi б пiшла, аби сватав. Та ба! Нi на кого не хоче промiняти попадi. Пiп у церквi вечерню служе, а вiн з матушкою чаї розпиває. Пройдисвiт! А все добрий чоловiк, - додала Мар'я й позiхнула.

- Спати хочеться? - питає Христя.

- Аж гiлля гне! Подумай: анi на волосинку не заснула. Оце зразу пiду в комору та й закочу; а ти, будь ласка, попорайся за мене.

Упоравшись, Христя повела дiтей у садок. Панi собi вийшла з роботою на рундук i, мугикаючи пiд нiс, щось плела. Швидко-швидко перебирали її тендiтнi пальчики якiсь прутки, з-пiд котрих випливала дiрчава стежечка, далi - кружало, далi знову стежечка. Христя здивувалася… Вона бачила, як плетуть жидiвки панчохи, тiльки ее не те, ее - щось iнше, друге.

- Що то ви, бариня, робите? - несмiло спитала вона й почервонiла. Панi, глянувши на неї, зареготалася, дзвiнко, гулко так залилася… Тiло її тремтiло, личко зарум'янилося, два ряди бiлих зубiв заблищали, а очi так i грали, так i горiли… "Та й хороша ж яка панi, як регочеться!" - подумала Христя.

- В'яжу, - одказала Пистина Iванiвна. - Не бачила нiколи, що так витрiщилася? Дивись.

Христя збiгла до неї аж на рундук, а панi почала показувати, як в'язати.

У Христi аж в очах миготiло, голова кругом ходила, дивлячись, як швидко панi мiдяним прутиком хапала нитку, в'язала петелечку, в ту петелечку знову втягала нитку i - не знать як - уже робилося двi петелечки. Христя аж зiтхнула.

- Не поймеш?

- Нi.

- Хай колись навчишся.

День крався до вечора. Сонце повернуло геть з полудня i страшенно пекло; повiтря, аж жовте, пашiло, мов з печi. У садку, в прохолодi - i то було душно-млосно. Дiтвора вередувала, не гралася.

- Веди їх у хату, - сказала Пистина Iванiвна.

- Там же пан сплять, - увернула Христя.

- Доки йому рутити? Ще мало спав? Однаково виспиться - та ii пiде на всю нiч, - зморщивши свої бiлявi брови, мовила панi.

Христя стрiла на дверях пана - заспаного, облитого потом.

- Оце гаразд, що ти йдеш. Давай мерщiй вмиватися, - сказав вiн, виходячи на рундук до жiнки.

- У-у, заснулося! - позiхнув вiн.

- Гаразд. Вирутиш день, а на всю нiч з дому.

- Та треба пiти; не можна - обiщав. Та сьогоднi не засиджуся - к пiвночi буду дома.

- Гляди. Я буду дожидати, - сказала панi.

Сонце сiдало, як пан вимитий, прибраний, посунув повагом з двору. Панi на крильцi примостилася чаю пити. Вийшов i панич. Вiн узяв на руки свою хрещеницю Маринку i, забавляючи, почав поїти чаєм.

- От вона тiльки у вас i чаю нап'ється. Любить вас! - каже панi. - Маринко! ти любиш хрещеного папу?

- Лу-бу… - дебело вимовила Маринка i всiх розсмiшила. Панич її за се пригорнув, поцiлував; а вона з радощiв почала кострубачити його голову, бороду, плескати рученятами по запалих щоках.

- Ти ж моя хрещениця! Ти ж моя хорошая! - примовляв вiн, гойдаючи її. Маринка реготалася; панi, весело граючи очима, дивилася то на панича, то на дочку - любувалася.

Смеркалося, коли вони скiнчили чай. Дiтвора зразу захотiла спати. Христя пороздягала, положила. Коли вона вийшла у кухню, Мар'я вже стояла вибiлена, наряджена.

- Оце ще сьогоднi пiду, - сказала вона до Христi. - Може, вже i востаннє! - глибоко зiтхнувши, додала i пiшла з хати.

Христя зосталася знову сама. Дiтвора спала; панич пiшов у свою хату, зачинився; панi сидiла у своїй… Тихо-тихо, як у вусi. Сон почав колихати її.

- Чого ти, Христе, сидиш? - сказала, визирнувши в кухню, панi. - Лягай спати; я сама одсуну пановi.

Христя подумала, де б його лягти: чи в сiнях, чи тут, на полу у кухнi: i рiшила - краще на полу. Може, що трапиться панi спитати - от вона зразу i є.

Потушила Христя свiтло, лягла. Густий морок темної ночi обняв її зразу. Христя заплющила очi… Дивно їй: то сон аж хилив, а то зразу не знать де i дiвся. Зароїлися думки в головi… Вона розкрила очi. Вiкна манячили у густiй темнотi, а в їх, неначе iскорки, виблискували зорi знадвору… А то що за смужечка свiту трепече, ворушиться на долiвцi?.. Христя повернула голову до паничевої хати. Дверi були не зовсiм причиненi, i крiзь невеличку щiлочку пробивався свiт… "I вiн не спить, - подумала вона. - Що ж то вiн робить?" - I тихо покралася до щiлини.