Поза часом і простором [Збірка]

Вчені завмерли, ніби намагалися уявити таке грандіозне небесне явище.

— Планета знаходиться на відстані кількох орбіт Плутона! — сказав далі Тригуб. — Часу поки що досить, щоб попередити лихо! Я сказав усе!..

Тригуб зійшов з трибуни. На його місце вийшов сивий, високий Президент Академії — найвідоміший спеціаліст в галузі синтезу органічних речовин. Він на диво дзвінким голосом сказав:

— Вважаю, що коментувати виступ російського представника не будемо. Це — реально, розумно, ефективно! Ставлю на голосування!

Ще ніколи не були такими одностайними вчені різних напрямків. Академія одноголосно затвердила простий і разом з тим найефективніший проект Тригуба.

Радіо рознесло радісну звістку по всій Землі. І ніколи ще люди не відзначали торжествами будь-яке свято так, як цей день великої надії…

***

Того ж дня стратоплан приземлився на Уральському космодромі. Валерій і члени делегації Російської Академії вийшли з літака. їх зустрічали члени уряду, директор будівництва та інженери. Тут уже одержали повідомлення, що Всесвітня Академія затвердила проект Тригуба, і спеціальна група монтувала в другому кораблі потужні термоядерні заряди…

Гаряче потиснувши руки тим, хто його зустрічав, Валерій сказав:

— Товариші! Говорити нема коли! Я відлітаю негайно! В апараті буду сам! Інших членів екіпажу не беру! Протиметеоритний захист ще не устаткований, і ми не маємо права ризикувати життям багатьох людей!

— А якщо ваш космольот загине? — перебив директор будівництва.

— Тоді висилайте корабель з зарядом і спрямовуйте його до планети. її треба буде розбити в будь-якому випадку, щоб врятувати людство від загибелі!

Більше не треба було говорити. Останні обійми. Потиски рук. Побажання щастя.

Всі присутні зайшли до будинку управління, а Валерій попрямував до зорельота.

Він вийшов на спеціальний майданчик, який був на висоті входу в апарат. Оглянувся.

— Люба, рідна Земля, далека чудова Вікторія, дорогі друзі і Батьківщина — прощайте!..

З вікон, з дверей будинку замахали руками друзі. Валерій відповів прощальним жестом і сховався в дверцях зорельота.

Майданчик зі сходами автоматично від’їхав…

А через кілька хвилин велетенський корабель здригнувся, підстрибнув і, залишаючи сліпучу вогненну дорогу серед скуйовджених хмар, помчав у далеке небо — назустріч невідомій дивній планеті…

Земля напружено чекала…

ТРИВОЖНІ ДНІ

…За бортом реактивною вертольота блискавично промайнули води північної частини Атлантичного океану, потім безкінечні білі крижані поля Гренландії і нарешті серед суцільної снігової пустелі зачорніли будівлі велетенського табору, де почалися роботи по здійсненню проекту Гершера.

Тримаючись на сліпучих стовпах ядерних спалахів, вертольот повільно сів на сніг. Вікторія в супроводі пілота вийшла вниз по алюмінієвих слідцях В ту ж мить до неї підбіг начальник будівництва — енергійний, сухорлявий інженер.

— Мені потрібно погодити з вами деякі питання тут на місці, перше ніж я передам до реалізації розрахунки потужності зарядів, — сказала Вікторія. — Я б хотіла познайомитися з ходом робіт!

— До ваших послуг, міс, — з офіціальною люб’язністю відповів начальник. — Але зараз треба буде відлетіти подалі, бо відбудуться атомні вибухи, з допомогою яких ми робимо штольні…

— Гаразд, — промовила Вікторія. Разом з начальником вона зайшла в вертольот і дала знак летіти. Знову заревли мотори, і через кілька хвилин вертольот опустився на майданчику за горою, що прикривала їх від атомної радіації вибуху.

Начальник поглянув на хронометр, вийняв портативний радіопередавач, тихо промовив у малесенький мікрофон:

— Можна!..

І в ту ж мить здригнулася земля. Багряним вогнем зайнялося небо. Над головою — далеко в небі поплив чорнозелений гриб вибуху. Ще один вибух! Ще!..

— Все, — повернувшись до Вікторії, мовив начальник. — Можна летіти. Поглянемо згори на будівництво а потім — до моєї резиденції, де ви зупинитесь…

Вертольот знову піднявся в повітря. Вони наблизилися до місця, де відбувалися вибухи. Вікторія з цікавістю подивилася вниз…

Кілометрів за сто від жилих і адміністративних будинків, в своєрідному гірському кільці зяяли три велетенські ями, зроблені силою вибуху. Шириною вони були до трьох кілометрів, в глибину вже сягали до двох кілометрів.

— Ще кілька вибухів, і ми почнемо монтувати дюзи, — пояснив начальник. — Основні дюзи — три — призначені для вибухів, які виштовхнуть Землю в простір, а шість невеликих навколо — будуть зроблені для керування нашою планетою під час польоту. В них термоядерні реакції будуть контролюватися на відстані!..

Вертольот пролетів над всіма ямами і повернув до табору. Сіли біля присадкуватого, дуже довгого будинку з блискучого металу білого кольору. Ідучи до входу, начальник сказав:

— Ви знаєте про те, що сьогодні збирається надзвичайне засідання Всесвітньої Академії Наук?

— Ні! А про що йдеться?

— Новий план врятування Землі!..

— А не знаєте — чий проект?

— Здається, російських вчених…

— То давайте послухаємо телепередачу звідти, — заспішила Вікторія.