Поза часом і простором [Збірка]

Дівчина зробила крок і стала одною ногою на край отвору в сусідньому зорельоті. На хвилину затрималась і глянула під ноги. Мурашки пробігли по її тілу. Повна нерухомість зорельотів, які, здавалось, повисли над неосяжною безоднею, якось не сприймалася свідомістю. Адже Вікторія знала, що вона разом з апаратами мчить тепер у просторі з швидкістю більше тисячі кілометрів на секунду. Вона відвела очі від космічного провалля і швидко перебралася в отвір корабля Тригуба, опинившись в одному з коридорів біля фазотронів, в магнітному полі яких розганялось іонізоване пальне ракети. Вікторія вже була в космольоті там, на Землі, і тепер зорієнтувалася, куди їй іти… Вона минула кілька коридорів і відкрила двері до каюти, звідки Тригуб керував ракетою…

…Ніби паморозь вкрила прилади, було темно. Тільки в примарному промінні Сонця, яке десь відбивалося в перископах і частково попадало сюди, Вікторія побачила непорушне тіло в скафандрі…

Значить, він відразу не вмер, бо встиг одягнути скафандр!

Дівчина оглянулася. В передньому ілюмінаторі зяяла невелика дірка. В стінці праворуч — ще одна! Негайно звідси! Цей космольот уже не годиться!..

Вікторія кинулася до Тригуба. Аби тільки він був живий! Схопила його на руки і досить легко (бо тяжіння тут було значно менше, ніж на Землі) потягнула його по коридорах до отвору. Для того, щоб уникнути несподіванки, Вікторія поклала від отвору до люка свого корабля невеликий трап і потім перенесла Валерія до космольота…

Люк автоматично зачинився. Вікторія полегшено зітхнула. Найстрашніше залишилося позаду… Через кілька хвилин вони були в каюті, і дівчина здіймала з Тригуба скафандр…

Шолом впав додолу. Показалося синє обличчя Тригуба. Вікторія припала до його грудей. Вона почула ледве відчутний стук його серця. Значить, Валерій живий!

Дівчина метнулася до приладів, включила кисневий балон і підвела шланг до вуст Валерія. Його тіло затремтіло. Груди високо піднялися…

Радість Вікторії була такою великою, що сльози виступили у неї на очах. Вона сіла до пульта, включила знову регулятор прискорення, і скоро зорельот Тригуба залишився далеко позаду, продовжуючи свій шлях в пітьмі уже без людини…

Незабаром Валерій відкрив очі. Спочатку він нічого не розумів, коли побачив себе в чужій каюті, і думав, що це сон… Потім звівся на руку, сів у кріслі прямо і, оглянувшись, побачив Вікторію. Вона щасливо усміхалась.

Валерій зачудовано подивився в ілюмінатор на мереживо зірок, потім знову на дівчину. Протер очі.

— Вікторія, — ледве промовив він, — я сплю чи справді бачу вас?.. Що все це значить? А якщо все це не сон, то що ж трапилось і як я опинився на вашому кораблі? Я згадую лише одне — удар… повітря почало виходити!.. Очевидно, метеорит був мікроскопічним, бо у великий отвір повітря вийшло б моментально… Я кинувся до скафандра, одягнув його… і коли закріпив шолом, тиск повітря розірвав отвір, пробитий метеоритом… Холод простору моментально проник в каюту і скував мої рухи… Я ледве встиг включити сітку огрівання в скафандрі і втратив свідомість. Більше я нічого не пам’ятаю!.. Але як ви тут?.. Звідки з’явилися?..

— Заспокойтесь, — ніжно відповіла Вікторія. — Я вам все розповім…

І з уст цієї хороброї дівчини Тригуб почув про все, що трапилося з нею аж до їх зустрічі в Космосі…

— Вікторіє, — прошепотів Валерій, — за дивних обставин звела нас доля… Тепер ми вже ніколи не розлучимось!..

Вікторія поклала ніжні пальці на його вуста.

— Не будемо тепер про це говорити! — промовила вона. — Треба рятувати людство…

— Вірно! І необхідно тепер же дати радіотелеграму на Землю про все те, що трапилося!..

— Ні! — заперечила Вікторія. — Передавайте так, нібито у вас все гаразд… Що була тимчасова мовчанка в зв’язку з аварією… А про мене ні слова! Я поки що не хочу, щоб знали про мій політ…

— Гаразд! — сказав Валерій. І, настроївшись на хвилю свого корабля, яку слухала Земля раніше, почав говорити:

— Алло! Земля! Ви чуєте мене? Алло! Земля! Ви чуєте мене?

Через десять хвилин ультракороткі хвилі передавача ракети досягли Землі, а ще через десять хвилин прийшла відповідь з Землі:

— Тригуб! Що з вами? Ми вважали вас загиблим?.. Ми ждемо відомостей про все, що трапилося з вами?..

Годину тривала розмова між кораблем Тригуба і Землею. А в наступні години весь світ було сповіщено про те, що Тригуб благополучно вийшов з катастрофи, відновив радіозв’язок і тепер його зорельот перелітає орбіту Нептуна…

І знову, який раз за останні дні, люди Землі радісно зітхнули…

Закінчивши розмову з Землею, Валерій звірив курс корабля. Все було вірно. В потужний ракетний телескоп вже видно було далеку зірочку. То була дивна, незнайома планета, що загрожувала людям смертю!.. Вона швидко збільшувалась, перетворювалася на маленьку кулю. Обриси її були чіткі — значить планета не мала атмосфери…