Правда

Верстат займав центр підлоги; біля нього працювали декілька гномів. Вільям і раніше бачив подібні верстати: їх використовували гравери. Цей, одначе, мав унікальні риси. Майже стільки ж часу, як і над роботою з верстатом, гноми проводили над його вдосконаленням. На пристрої постійно з’являлися нові коліщата, до роботи включалися все нові приводні паси — верстат ріс щогодини.

Вернигора порався біля кількох великих похилих скринь, кожна з яких була всередині розокремлена на кільканадцять відділень. Вільям поспостерігав, як руки гнома майорять над пеналами зі свинцевими літерами.

— Чому для «а» пенал більший?

— Бо ми її найбільше використовуємо.

— І саме тому він — посередині скрині?

— Так. Потім — «о», потім — «н»…

— Гадаю, навряд чи багато хто здогадався би поставити в середину саме «а».

— Ми поставили.

— Але у вас більше «л», аніж «у». А «у» — це ж голосна, їх самих по собі менше, тож вони мають зустрічатись частіше…

— В мові більше «л», ніж ти думаєш.

В іншому куту кімнати опецькуваті пальці Каслонга танцювали над його власним набором пеналів з літерами.

— Практично можна прочитати, що він складає… — почав Вільям.

Вернигора підвів очі. Його погляд на якусь мить прикипів до рук співробітника.

— За-роб-ляй-те… у віль-ний час. Схоже, пан Нудль знову взявся за своє.

Вільям знову подивився на набори літер. Безумовно, перо для письма потенційно містило в собі все, що ним можна написати. Він міг це зрозуміти. Але це було правдою лише з дуже теоретичного боку — з безпечного боку. А от усі ці буденні шматочки свинцю виглядали загрозливо. Здавалось, вони застерігають: тільки склади нас — і ми будемо всім, чим захочеш. Ми можемо бути навіть тим, чого ти не захочеш. Ми можемо скластись у що завгодно, і вже напевне можемо скластися в знак біди^{6}.

Заборона на типографський шрифт, власне, не була законом як таким. Але Вільям знав, що ідея типографії не припаде до смаку граверам, бо світ їм подобався таким, як є, красно дякуєм. Правителеві Ветерані вона, кажуть, не подобалась, бо зайві слова лише збивають людей із пантелику. І вона не подобалась чаклунам та жерцям, бо слова були надто важливі для світобудови.

Сторінка, вирізьблена гравером, була цілісна й неповторна. Але якщо взяти свинцеві літери, що вже використовувались для друку божественних одкровень, й використати їх же для кухарської книги, то що станеться з вищою мудрістю? Або, коли на те пішло, що станеться з рецептом пирога?

І чи не вийде так, що після набору навігаційного атласу тими ж літерами, якими набирали книгу заклинань, кораблі почнуть збиватися зі шляхів земних?

Оскільки історія шанує послідовність подій, слід зазначити, що саме під час цих роздумів Вільям почув за вікнами стукіт коліс. А вже за кілька митей до приміщення зайшов Правитель Ветерані — й зупинився, важко спершись на свій костур та з помірним інтересом озираючи кімнату.

— О, а ось і благородний Вільям де Ворд, — здивовано промовив Ветерані. — Гадки не мав, що й ви до цього причетні.

Вільям, почервонівши, поспішив назустріч верховному правителеві міста.

— Просто де Ворд, ваша високосте.

— А, звісно ж. Справді, — погляд Ветерані перетнув кімнату, на мить спинився на божевільно всміхнених мордах коників-гойданок, і вперся в заклопотаних гномів. — Звичайно. Ви тут сьогодні черговий?

— Чергових немає, ваша високосте, — сказав Вільям. — Але зазвичай візитерів приймає пан Вернигора, він он там.

— Що ж саме, в такому разі, привело сюди вас?

— Е-е-е, — Вільям затнувся, що, як він знав, ніколи не справляло на Патриція приємного враження. — Чесно кажучи, ваша високосте, в моєму кабінеті дуже холодно, і… ну, це справді дуже цікаво. Розумієте, я знаю, що це не зовсім…

Правитель кивнув і здійняв руку.

— Чи не могли б ви запросити сюди пана Вернигору, якщо не важко?

Тягнучи Гуніллу до високої постаті Патриція, Вільям спробував прошепотіти кілька цінних вказівок.

— Дуже радий, — промовив Патрицій. — Чи можу я поставити вам одне-два запитання?

Вернигора кивнув.

— По-перше, чи бере в будь-який спосіб участь у цьому проекті пан В.Д.В. Нудль?

— Що? — спитав Вільям. Цього він не очікував.

— Такий чудернацький пан, торгує перепічками…

— Ах, цей. Ні. Лише гноми.

— Ясно. А чи не знаходиться цей будинок на місці розриву в часово-просторовому континуумі?

— Що? — спитав Гунілла.

Патрицій зітхнув.