Правда

— Ха! — зневажливо сказав пан Тюльпан. — Я спочатку помилився, але потім побачив, що ось це — ніяке не бароко, а нещасна копія пізнього вісімнадцятого століття. Всі пропорції неправильні. А оті колони в залі? Ефебський стиль шістнадцятого століття з джелібейбськими шпилями часів, мля, Другої Імперії! Я ледве стримався, щоб не реготати.

— Авжеж, — погодився пан Шпилька. — Як я вже зазначав, пане Тюльпане, в багатьох відношеннях ви таки дуже неординарна особистість.

Пан Тюльпан підійшов до завішеної тканиною картини й відтягнув покривало.

— Гм. Да-Квірмі, мля, — сказав він. — Я бачив репродукції. «Жінка з тхором». Він написав це, коли щойно переїхав з Геної й перебував під впливом Караваті. Бачиш ці мазки пензля? І як структура цих мазків керує поглядом? Зверни увагу на світло, що ллється з вікна за її, мля, спиною. І як ніс тхора ніби слідкує за тобою, коли ти пересуваєшся кімнатою, дивлячись на картину. Він, мля, був справжній геній. Мені не соромно зізнатись, що якби я був тут один, я би просльозився.

— Гарна картина.

— Гарна?! — скрикнув пан Тюльпан у відчаї від невігластва колеги. Підійшовши до статуї біля дверей, він уважно вивчив її поглядом, після чого легенько пробіг пальцями по мармуру.

— Я так і думав! Скольпіні, мля! Закладаюсь на що завгодно. Але я ніколи не бачив цього в каталогах. І це стоїть у пустому будинку, де хто хочеш може зайти й потягти що завгодно!

— Це місце під надійним захистом. Ти ж бачив печатки на дверях.

— Гільдії, мля? Купка лохів. Ми могли би пройти крізь це місто, як гарячий ніж крізь тонесеньку кригу, і ти це знаєш. Все, що тут є — це лохи, тупі каменюки, коротуни та дохляки^{10}… Ми могли б усе це місто просто, мля, рознести.

Пан Шпилька промовчав. Йому теж спадало на думку щось подібне — але, на відміну від свого колеги, він волів не перетворювати першу-ліпшу думку на негайну дію.

«Фірма» справді ніколи раніше не працювала в Анк-Морпорку. Пан Шпилька тримався подалі від цього міста, бо, по-перше, довкола було чимало інших міст, а по-друге, інстинкт самозбереження говорив йому, що Велике Вахуні може почекати[*]^{11}. Проте ще відтоді, як він познайомився з паном Тюльпаном і зрозумів, що його винахідливість у поєднанні з безмежною люттю пана Тюльпана обіцяє карколомну кар’єру, він вибудовував План. А поки вони робили свої справи в Геної, Псевдополі, Квірмі — містах, у яких було легше орієнтуватись, адже вони були меншими за Анк-Морпорк. Хоча останнім часом починали робитись все подібнішими.

Причина успіхів «Нової фірми», як здогадувався пан Шпилька, полягала в тому, що всі розумні істоти рано чи пізно стають надто м’якотілими. Взяти, наприклад, тролівську Бречію. Відколи Хонкослебовий Шлях проліг до самісінького Убервальду, а войовничі клани було упокорено, тролі стали м’якотілими. Їхні тани почали поводитись, як шляхтичі. Скрізь було одне й те саме: давні лісові банди та нащадки розбійницьких родів досягали певної рівноваги з суспільством — і осідали на одному місці, стаючи бізнесменами та землевласниками. Вони економили на дружинниках, натомість винаймаючи лакеїв. А коли виникали ускладнення, для подолання яких потрібна була розумна і незакомплексована сила — з’являлася «Нова фірма». Незмінно ефективна.

І завжди напоготові.

Коли-небудь, думав пан Шпилька, настане час нового покоління. Тих, хто вирішуватиме проблеми зовсім по-іншому, тих, чий рух не сповільнюватимуть кайдани традицій. Людей без гальм. Наприклад, пан Тюльпан жоднісіньких гальм не мав однозначно.

— Агов, подивись на оце-о! — сказав розгальмований Тюльпан, відкриваючи чергову картину. — Підписано Гоглі, але це, мля, підробка. Подивись-но, як отут падає світло! А листя оцього дерева? Якщо це написав Гоглі, то хіба що ногою. Може, мля, якийсь із його учнів…

Доки вони знайомилися з містом, пан Тюльпан, з чиїх кишень сипалися пральний порошок та собачі таблетки від глистів, провів пана Шпильку через усі міські мистецькі галереї. Пан Тюльпан наполіг на цьому. І це справді дало чимало нової інформації — головним чином, музейним співробітникам.

Пан Тюльпан мав на мистецтво ту саму чуйку, якої не мав на наркотики. Раз у раз чхаючи від надмірних доз глазурі та спльовуючи розчином порошку від грибка, він велично вступав до приватних галерей і налитими кров’ю очима зневажливо озирав мініатюри зі слонової кістки, котрі виставляли перед ним знервовані продавці.

Пан Шпилька з мовчазним захватом спостерігав, як його колега довго й розлого говорить про відмінності між підробкою слонової кістки старим методом, за допомогою справжніх кісток, і новою, мля, фішкою, для якої гноми використовують гас, крейду та, мля, духів Накль.