Правда про Росію

«Я вам не раджу відгадувати рід небезпеки, яка мене стрінула цього року. Шукайте серед усіх несподіванок, що можуть наврочити мандрівникові загибель на великому шляху в Росії, але ані ваших знань, ані вашої уяви не вистачить для того, щоб відгадати, що зненацька загрожувало моєму життю. Небезпека була така велика, що без зручносте, сили та приявности духу мого італійського слуги, я не писав би вам цього звіту, який ви зараз прочитаєте.

"Треба ж було, щоб перський шах був зацікавлений у здобутті приязни Ніколая I-го та щоб для цього, вибираючи між найбільшими дарунками, він послав цареві одного з найбільших чорних азійських слонів, треба ж було, щоб ця рухома вежа була вкрита пишними коврами, які служили покрівцями для цього колоса та які здалека строкато розвівалися від вітру, треба ж було, щоб ця потвора була ескортована почотом верхівців, що були подібні до хмари сарани, а до цього всього ще за цим посувалися шнурком верблюди, що скидалися на віслюків побіч цього слона, найбільшого з усіх, яких я до цього часу бачив та одного з найбільших з-поміж існуючих; треба ж було, щоб до того на вершку цього живого монументу пишався оливкової барви чоловік у східному вбранні з розгорненою парасолею та щоб цей чоловік кумедно сидів із схрещеними ногами на сідлі з плит, положених посеред спини потвори; нарешті, треба було, щоб цього володаря пустелі гнали пішки до Москви і Петербургу, де підсоння незабаром включить його до збірки мамутів та мастодонтів; треба було, щоб я подорожував цим самим шляхом на Москву поштовими кіньми та щоб я наздогнав цих перських посланців. У певному місці пустельної дороги, якою вони посувалися величним кроком їхнього королівського звіра, я, наближаючись до них з-заду чвалем моїх коней, примушений був боком обминути цього велетня. Треба було представити вам цілий цей образ, щоб ви зрозуміли панічний страх моїх румаків перед цією рухомою пірамідою, що посувалася, неначе під чарами, посеред зграї дивовижних людських та тваринних постатей.

Далі було таке, коротко кажучи, що коні шалено понеслись і якимсь чудом італієць Антоніо стримав їх на краю прірви.»

Останні коротенькі листи Кюстіна торкаються його повороту до Москви, де чекали на прибуття Ніколая Палкіна, який сфальшував відтворення бородинського бою. Слід гадати, що Сталін саме від Палкіна навчився фальшувати історію. Спочатку історію РКП, а згодом й історію взагалі. На цих палкінських фальшуваннях історії, які так виразно нагадують новітні московські вправи над викривленням історії, закінчуються властиві «листи» де Кюстіна:

«Тут кінчається листування подорожнього; оповідання, що ви прочитаєте зараз, доповнює його спогади; воно було написане в різних місцях: спочатку в Петербурзі 1839 року, згодом у Німеччині, а пізніше у Парижі. (Лист 35-ий.)

Далі йде оповідання про поворот автора з Москви до Берліну, через Санкт-Петербург. Значна частина, майже половина цього розділу книги присвячена спробам добитися через французького амбасадора де Варанта звільнення із в’язниці одного молодого француза, п. Перне, проти якого, не відомо з яких причин, напосілась московська влада.

Не будемо переповідати тут усіх подробиць розпачливих зусиль Кюстіна та цілої тієї трагічно-понурої справи, у світлі якої тодішня московська адміністрація Палкінів та Бенкендорфів достеменно нагадує модерну московську владу Єжових та Хрущових.

Чекаючи на чергову зміну поштових коней, маркіз на шість годин затримався в Новгороді Великому, якому він присвятив кілька яскравих сторінок: