Правда про Росію

В Росії уряд панує над усім і нічого не животворить. У цій безмежній імперії народ, якщо він неспокійний, є німий. Смерть тут ширяє над усіма головами та свавільно влучає в них. Це примушує мати сумнів у вищу справедливість. Там людина має дві труни: колиску і могилу. Матері там мають більше причин до оплакування, аніж смерть своїх дітей.

Я не вірю, щоб там було поширене самогубство, там занадто багато страждань, щоб вбивати себе. Дивні людські звичаї!!! Коли терор панує над людським життям, тоді не шукають смерти, бо вже знають, яка вона є. (Дікенс сказав: «Самогубство рідке серед в’язнів, навіть майже незнане; але раціонально не можна вивести жодного аргументу на користь самотнього ув’язнення з цієї обставини, хоч на це часто покликаються».)

Зрештою, кількість самогубців може бути в Росії велика, але ніхто цього не знатиме. Знання статистики є привілеєм російської поліції. Не знаю, чи до самого імператора доходять точні цифри. Я знаю, що ніяке нещастя не подається до відома суспільносте в його царстві без того, щоб він не дав своєї згоди на таке понюхуюче визнання вищосте передбачення. Гордощі деспотизму такі великі, що суперничають з Божою всемогутністю. Потворна заздрість!!!... До якого збочення впали царі та підданці через тебе? Для того, щоб цар став більш, ніж людиною, чим має бути народ?

Отже, любіть правду, бороніть її в країні, де поганство є основою устрою. Людина, що все може, — це коронована брехня.

Ви розумієте, що це я не імператором Ніколаєм цікавлюся в цю мить, а імператором Росії. Вам багато розповідають про явища, які обмежують його владу, я був вражений надужиттями та зовсім не бачив протиліків.

В очах справжнього державного діяча та всіх практичних людей закони, я згоджуюся з цим, мають менше вартосте, аніж про це гадають наші суворі логіки, наші політичні філософи, бо з рештою про життя народів рішає спосіб, як ці закони вживаються. Так, але життя росіян сумніше, ніж життя всіх інших народів Європи. Коли я кажу народ, то хочу говорити не лише про селян прикутих до землі, а й про все, що складає імперію.

Уряд, що називає себе міцним, та який немилосердно примушує шанувати себе при кожній нагоді, неминуче мусить робити людей нещасливими. У суспільствах усе може служити деспотизмові, яка б, зрештою, не була пануюча в них фікція: монархічна чи демократична. Всюди, де суспільна машина є суворо докладна, там панує деспотизм. Найліпший уряд є той, який найменше дає себе відчувати, але до цього забуття ярма приходять через геніальність, або вищу мудрість та шляхом певного послаблення суспільної дисципліни. Уряди завжди доброчинні в часі юности народів, коли напівдикі народи шанують усе, що рятує їх від безладдя. Вони знову стають такими ж в часі старости народів націй. У цій добі народжуються мішані устрої. Але ці уряди, засновані на порозумінні між досвідом та пристрастю, можуть придатися вже втомленим суспільствам, пружини яких послаблені революціями. З цього слід зробити заключения, що хоч вони не є найміцнішими, але вони лагідніші. Старість держав, так само як і людей, є спокійнішим віком, коли він увінчує славне життя; але середній вік нації завжди тяжкий для переходу: Росія це відчуває.

У цій країні, відмінній від інших, сама природа сталася спільницею примх людини, що вбила свободу ради обожания єдности. Природа також всюди та сама: два погано вирослі деревця та ріденько засіяні на багнистій чи піщаній рівнині — береза та ялина, оце вся природна рослинність північної Росії, тобто околиць Петербургу та довколишніх провінцій, які охоплюють величезні простори країни.

Куди втекти від нещастя цього суспільного ладу в кліматі, в якому можна виходити з хати лише протягом трьох місяців на рік? Додайте ще, що протягом найсуворіших шістьох зимових місяців ніхто не наважується дихати вільним повітрям довше як дві години денно, якщо це не московські мужики. От що Бог сотворив для людини в цих країнах.

А тепер погляньмо, що людина створила сама для себе. Одним із світових чудес є безперечно Санкт-Петербург; Москва теж вельми мальовниче місто, але що сказати про вигляд провінції?

Ви побачите в моїх листах надмір одностайносте, посталої від надужиття єдиновладства. Один чоловік у цілій імперії має право бажати; з цього виходить, що лиш він один має власне життя. Відсутність душі зраджує себе в кожній речі. З кожним кроком, що ви його робите, відчуваєте, що цей народ позбавлений своєї незалежносте. Через двадцять чи тридцять миль на всіх шляхах на вас чекає одиноке місто, воно завжди таке саме. Тиранія винаходить лише засоби для свого ствердження, вона мало турбується добрим смаком мистецтв.