Афанасьев проти України, № 38722/02, 05 квітня 2005 року
Фактичні обставини справи:
1 березня 2000 року заявник був затриманий за підозрою у вчиненні шахрайства та доставлений до Київського районного відділку міліції міста Харкова. Міліціонери надягнули йому наручники та декілька разів сильно побили, погрожуючими після кожного разу подальшим побиттям, якщо він не зізнається у вчиненні злочину В результаті ударів заявник частково оглух на одне вухо. За три дні перебування в Ізоляторі тимчасового утримання заявникові висунили обвинувачення та відпустили під підписку про невиїзд. Заявник пройшов медичне обстеження, яке засвідчило у нього наявність чисельних тілесних ушкоджень, отриманих приблизно у вказаний ним період. Після чого 13 квітня того ж року заявник звернувся до прокуратури із заявою про катування з боку міліціонерів. Заявникові неодноразово відмовляли в порушенні кримінальної справи, а він оскаржував ці відмови. На момент винесення Судом рішення проводилося чергове розслідування органами прокуратури.Суд встановив,
що заявник отримав ушкодження внаслідок нелюдського та такого, що принижує гідність, поводження, перебуваючи під вартою в міліції та органи державної влади не здійснили ретельного та ефективного розслідування, а також, що заявник не мав національних ефективних засобів правового захисту.Представник заявника в Суді:
адвокат Аркадій Бущенко.Суд визнав
порушення статті 3 та статті 13 Конвенції.Норми національного законодавства, що пов’язані із рішенням:
стаття 28 Конституції України, статті 4, 22 Кримінально — процесуального кодексу України, стаття 221 Цивільний процесуального кодексу України, стаття 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» від 1 грудня 1994 року.Основні тези:
«…погане поводження має досягти мінімального рівня жорстокості, щоб потрапити у сферу дії статті 3 Конвенції. Оцінка даного рівня є відносною: вона залежить від обставин справи, таких як тривалість поводження, його фізичні та/або психічні наслідки і, в окремих випадках, статі, віку та стану здоров’я потерпілого» (§ 60)
«Суд нагадує, що держава відповідає за благополуччя осіб, взятих під варту, і органи влади зобов’язані захищати таких осіб. Пам’ятаючи про обов’язок органів влади пояснити ушкодження, спричинені особам, які знаходяться під їх контролем, Суд вважає, що нездатність встановити державними службовцями винуватих у злочинному насильстві щодо затриманої особи, як у даному випадку, не може звільнити державу від відповідальності за Конвенцією…» (§ 64)
«Суд відмічає, що за скаргою заявника органи влади провели поверхневе розслідування і лише допитали можливих правопорушників. Вони прийняли заперечення працівників міліції за достовірні і відмовили у порушенні кримінальної справи відносно них всупереч показанням заявника та беззаперечним тілесним ушкодженням на ньому…» (§ 76).
Посилання:
Повний текст рішення ЄСПЛ (англ.) — http://hudoc.echr.coe.int/eng? i=001–68711
Переклад рішення ЄСПЛ (рос.) — http://precedent.in.ua/index.php? id=1265270403
Рішення національних судів із застосуванням вищеназваного рішення ЄСПЛ:
1) рішення Апеляційного суду Запорізької області від 16 листопада 2011 року, справа № 11–1508/11, судді: Алейніков Г.І., Дадашева С. В. та Булейко О. Л.
Посилання:
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/21293526Уривок із рішення:
«…в ході судового слідства підсудний заявив, що до нього були застосовані недозволені методи ведення слідства та насилля… Європейський суд підкреслив, що коли мають місце такі заяви, то суду необхідно в ході судового слідства провести повне вивчення тверджень підсудного по цьому питанню та вивчити всі наявні докази, в тому числі при необхідності визвати в суд та допитати працівників міліції, на яких посилається заявник, та працівників прокуратури, які проводили перевірку заяви…»2) рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 20 грудня 2012 року, справа № 2506/10361/2012, суддя Самусь Л. В.
Посилання:
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/28091870