Precedent UA — 2015

Фактичні обставини справи: 20 квітня 2002 року близько 13.40 міліціонери затримали заявника, коли той грався ножем на автобусній зупинці, та привезли до Личаківського районного відділку міліції міста Львова. Ніж вилучили та направили на експертизу. Під час допиту на заявника надягнули наручники, намагалися підвісити на трубі, жорстоко побили та відпустили без реєстрації затримання. 22 квітня заявник поскаржився до прокуратури на неправомірні дії міліціонерів. Прокуратура наступного дня відмовила в порушенні кримінальної справи відносно міліціонерів. Відмова була незабаром скасована. Заявник пройшов медичне обстеження, в ході якого були виявлені переломи декількох ребер, що могли бути отримані 20 квітня. Рішення прокуратури про відмову скасовувалися ще тричі. 31 березня 2003 року була порушена кримінальна справа, але закрита за відсутності доказів неправомірної поведінки міліціонерів. За апеляцією заявника постанова прокуратури була скасована і справа направлена на розслідування. Згодом двічі виносилися постанови про закриття і скасовувалися з подібних причин, а саме, що заявник ймовірно отримав тілесні ушкодження внаслідок супротиву, який він чинив міліціонерам при супроводженні його до відділку міліції. Заявник оскаржив постанову прокуратури про закриття, яка 9 серпня 2006 року була скасована судом та справа направлена на дорозслідування. На момент винесення рішення Судом розслідування ще тривало.

Суд встановив, що заявник зазнав нелюдського та такого, що принижує гідність, поводження та національні органи державної влади не провели належне та ефективне розслідування скарг заявника на жорстоке поводження з боку працівників міліції

Представник заявника в Суді: адвокат Руслан Таратула

Суд визнав порушення статті 3 Конвенції.

Норми національного законодавства, що пов’язані із рішенням: стаття 28 Конституції України, статті 4, 27, 215 Кримінально — процесуального кодексу України 1961 року.

Основні тези:

«Беручи до уваги обов'язок держави нести відповідальність за шкоду, заподіяну особам, які знаходяться під його контролем, Суд вважає, що нездатність виявити конкретних державних службовців, винних у застосуванні насильства відносно заявника в даному випадку, не звільняє державу від відповідальності в рамках Конвенції» (§ 39)

Посилання:

Текст рішення ЄСПЛ (англ.) — http://hudoc.echr.coe.int/eng? i=001–101503

Переклад рішення ЄСПЛ (рос.) — http://precedent.in.ua/index.php? id=1290085741

Рішення національних судів із вдалим застосуванням рішення ЄСПЛ:

Немає застосування даного рішення судами.

Олександр Смірнов проти України, 38683/06, 15 липня 2010 року

Фактичні обставини справи: 26 березня 2002 року міліціонери затримали заявника за підозрою у вчиненні крадіжки та привезли до районного відділку міліції міста Євпаторії, де його жорстоко побили. Міліціонери попросили не скаржитися в обмін на те, що вони «закриють очі» на всі його кримінальні правопорушення, заявник погодився, та 23 березня його звільнили. Заявника госпіталізували 25 квітня з діагнозом правосторонньої легеневої пневмонії, зосередженої в нижній долі, переломом середньої третини грудини та закритим переломом сьомого ребра з правої сторони. Він знаходився на лікуванні до 8 травня. Заявник подав скаргу на неправомірні дії міліціонерів до прокуратури 22 січня 2003 року. В цілому в період з січня 2003 року по грудень 2007 року заявникові відмовляли в порушенні кримінальної справи 13 разів. Всі постанови прокуратури були скасовані як незаконні, передчасні та необґрунтовані. Остання відмовна постанова прокуратури була винесена 31 січня 2008 року, вказавши, що всі можливі слідчі дії були проведені, але вони не підтвердили слів заявника. 19 травня, 18 листопада 2008 року та 3 червня 2009 року, відповідно, суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій залишили в силу вищеназвану чотирнадцяту постанову прокуратури, так як не було встановлено ніяких фактів, які підтверджували б скарги заявника.

Суд встановив, що державні органи не провели належного розслідування тверджень заявника про жорстоке поводження.

Представник заявника в Суді: юрист Айгуль Муканова

Суд визнав порушення статті 3 Конвенції.

Норми національного законодавства, що пов’язані із рішенням: стаття 28 Конституції України, статті 4, 94, 99 Кримінально — процесуальний кодекс України.

Основні тези: