Пригоди Електроника

— Забути це неможливо, та я нікому не скажу, — обіцяв Кримов. — Даремно ти переживаєш, Вікторе Іллічу. Ти ще делікатно поводився, намагався вивідати мої природничо-наукові пізнання про світ. Якби я зробив такий політ і побачив за хмарами людину в білому, я напевне поліз би в бійку, бо давно уподобав для себе це місце.

— Однак де ж килимок? — турбувався Синиця.

— Є два варіанти. Килимок може продовжувати політ, і в такому разі ми його ніколи більше не побачимо. Ти скільки важиш?

— Шістдесять п’ять.

— А який завбільшки килимок?

Синиця накреслив у повітрі квадрат. Теоретик схопив аркуш паперу, швидко виконав обчислення.

— Геніальний винахід! Надзвичайна підіймальна сила.

— Вони називають один одного геніями — учні Таратара, — пригадав учитель фізики.

— Людину, яка простим килимком перекреслила всі на світі ракети, можна називати хоч тричі генієм. Головне — розшукати винахід… Варіант номер два: від удару об шатро контакти роз’єдналися, килимок упав униз… О котрій ти злетів, Вікторе Іллічу?

— За чверть до восьмої.

Кримов глянув на годинник. Минуло сорок хвилин.

— Зараз вирахуємо точку нашої зустрічі…

Вони вирішили перевірити другий варіант і повернули гондолу назад. Теоретик виключив у шатрі опалення, одягнув костюм, плащ і відразу став схожий на маститого вченого. Гондола знизилася майже до самої землі, рухалася на малій швидкості вздовж дороги — ніби звичайне повітряне таксі.

Кримов запропонував:

— Займемося збиранням інформації.

Теоретик влаштувався біля відчинених дверець, учитель з протилежного боку висунув голову у вікно. Вони пильно роздивлялися навколо, запитували зустрічних. Ніхто не знаходив килимка.

Над околицею селища їм пощастило: хлопчак, задерши голову, повідомив, що в сусідів зник гусак. Кримов опустив літальний апарат на талий сніг.

— При чому тут гусак? — не розумів Синиця.

— Пропажа гусака — подія, — пояснив Кримов.

Хлопчак охоче повідомив, що гусак був підступним досвідченим забіякою, нападав на всіх іззаду й наганяв страх на сусідні двори.

Хазяїн гусака — високий міцний дід — підозріло глянув на гостей.

— З ким маю честь?

— Ми з цирку, — сказав Кримов. — Хочемо глянути на вашого гусака.

Дід скупо посміхнувся.

— Для цирку годиться. Хоробрий птах. Але показати гусака не можу. Втік, проклятий.

— Куди ж подівся?

Дід розповів, як він почув шум крил, вирішив, що гусак знову затіяв бійку, й вийшов з дому. Гусак, шалено лопочучи крильми, летів вертикально вгору, а в дзьобі тримав щось блискуче. Так і полетів з бляшаною тарілкою. Очманів, видно, від весняного сонця.

— Зайдіть пізніше, — запропонував дід. — Повернеться — покажу.

Кримов і Синиця переглянулися.

— А він повернеться? — недовірливо запитав учитель.

— Неодмінно повернеться. З тарілкою у дзьобі, — обіцяв хазяїн гусака.

— Невже не випустить? — примружився Кримов. — Не може бути.

Дід навіть образився.

— Та хіба ж я не знаю свого птаха? Що йому подобається, нізащо не випустить.

А хлопчик підтвердив:

— Точно: хапоне — не вирвеш!.. Як бульдог.

Гості з цирку взяли в хазяїна знаменитого гусака номер телефону.

— Судячи з описів, винахід утрачено, — підбив підсумок Кримов. — Цікавий птах замкнув контакти, і його понесло у простори Всесвіту.

Синиця із спантеличеною усмішкою глянув на теоретика.

— Гусак повторив твій дослід, Вікторе Іллічу, — задумливо провадив Кримов. — З тією лише різницею, що доведе його до кінця.

І Кримов розповів про долю упертого птаха. Гусак приречений на вічне блукання серед зірок. Кожна з галактик відштовхуватиме від себе килимок, надаючи йому дедалі більшого прискорення, врешті-решт гусак досягне майже швидкості світла. Якщо ж гусак залетить з такою швидкістю в антигалактику, станеться страшенної сили вибух і народиться нова енергія…

— Не віриш?.. Запитай увечері діда, чи повернувся його гусак…

Синиця вперше в житті відчув, що стоїть на твердій землі.

Вчений і вчитель домовилися продовжувати пошуки цінного винаходу.

З дому Синиця подзвонив Таратарові.

— Вікторе Іллічу! — зрадів математик. — Ви живі, здорові? Де ви?

— Я вдома, — квапливо сказав Синиця. — Трохи застудився в польоті. Сподіваюся, Семене Миколайовичу, ви не оголосили в школі тривогу? Було 6 дуже ніяково…

— Я так за вас переживав, що відмінив уроки, — признався Таратар і заспокоїв фізика: — Але я нікому нічого не сказав. Прошу мені вибачити за те, що ця іграшка завдала вам неприємностей.

— У вас дуже здібні учні, — підтакнув фізик. — Але я ще не розгадав принципу польоту.

— Я розмовляв з однією восьмикласницею, автором злощасного килимка, — признався Таратар. — Намагався випитати в неї, як приземляється ця штуковина. Уявляєте, вона не знає!..

— Як її звати? Що вона сказала ще? — зраділо запитав Віктор Ілліч.

— Цю легковажну дівчинку звати Майєю Свєтловою, — обурено прогудів математик. — Мені вона сказала: “Я передчувала, що це погано скінчиться… Так йому й треба!” Обернулась на каблучках і пішла.

— Це про мене? — поцікавився Синиця.

— Про вас не йшлося. Вона не знала, що саме ви злетіли… До речі, Вікторе Іллічу, як ви опинилися вдома?