Принц Ґаллії

Оце, мабуть, і все, Амелінко. Закінчую вже писати, щоб устигнути віддати листа гінцеві, якого спорядив до Тараскона Філіп з розпорядженням про переселення — так буде значно швидше, ніж посилати його із звичайним поштовим кур’єром. А якщо я забув тобі щось написати, то напишу про це наступного разу, і то незабаром.

Цілу тебе, кохана, поцілуй від мене маму, нашого маленького Філіпа, мою сестричку, обох братиків — я всіх вас дуже люблю. Але тебе особливо — тому ще раз цілую.

Твій Сімон.

Р. S. Амеліно, негіднице! Я вже збирався віддати листа гінцеві, аж це до мене завітав Ґастон і, так злорадно посміхаючись, повідомив, що з цим же гінцем Філіп шле тобі подарунок — кілька прозорих нічних сорочок. Ах, ти безстидниця! А твій Філіп — нахаба, яких мало. Посоромилися б обидва, безсовісні!“

Розділ LX у якому Філіпа крають сумніви, а Ернан устряває в чергову пригоду

Увійшовши до вітальні Філіпових покоїв, Ернан одразу ж відчув якийсь негаразд.

Філіп та Ґастон грали в шахи; партія була в самому розпалі. Сімон напівлежав у кріслі й ліниво спостерігав за грою. Сам він останнім часом навідріз відмовлявся сідати за шахівницю, бо програвав геть усім, навіть тим, хто чи не вперше бачив шахові фіґури. Ґастон його втішав, радив не перейматися своїми поразками — мовляв, це не так від дурості, як від виняткової й гідної всілякого подиву неуважності. Отож Сімон сидів осторонь, пасивно спостерігав за грою і спроквола гладив пухнасту Бланчину кішечку Марцію, що мирно дрімала в нього на колінах.

Побачивши Шатоф’єра, Філіп неуважно кивнув:

— Привіт, друже. Де ти пропадав увесь ранок?

— Справи, Філіпе, справи, — прогримів Ернан, грюкнув кріслом, підсовуючи його до себе, і важко гепнувся в нього.

Марція перелякано нявкнула, зіскочила з Сімонових колін і сховалася під канапу.

— Ну ти й бевзь, друже, — докірливо промовив Сімон. — Прямо як з ланцюга зірвався.

Ернан недбало відмахнувся:

— Оце мені тільки й турботи — навшпиньки ходити ради спокою якогось кота.

— Не якогось, а Бланчиного, — уточнив Ґастон. — І не кота, а кішки.

— Я їй під хвіст не зазирав… До речі, я прийшов засмутити вас.

Філіп аж підскочив і втупився в Ернана стривоженим поглядом.

— Що сталося? — спитав д’Альбре.

— Я ненадовго залишаю вас.

Філіп полегшено зітхнув і розслабився.

— Ненадовго — це на скільки? — поцікавився Ґастон.

— Приблизно на місяць. Зустрінемося на початку грудня в Барселоні.

— То ти їдеш з Сімоном?

— Так, їду. Але не з Сімоном.

— І куди?

Ернан загадково всміхнувся:

— Є одна делікатна справа.

— Яка?

— Кажу ж вам: делікатна.

Ґастон поморщився:

— Либонь, знову щось затіваєш?

— Угу.

— І нам нічого не скажеш?

— Хоч убийте.

— А шкода, — відгукнувся Філіп.

— Що „шкода“?

— Що ти залишаєш нас. Ось і Ґастон вагається — чи не поїхати йому разом з Сімоном до Тараскона.

— Це правда, Ґастоне?

Той невпевнено знизав плечима:

— Та оце думаю.

— І що надумав?

— Ще не вирішив. Власне кажучи, мені тут все одно нічого робити, а так хоч особисто прослідкую за підготовкою до переселення.

Ернан з розумінням кивнув:

— І то правда. Що тобі тут робити, раз ґрафівна Іверо в Калагоррі.

Д’Альбре чомусь почервонів, а Сімон хихикнув.

— До речі, Філіпе, — сказав Ернан після хвилинного мовчання. — У мене до тебе є одне прохання.

— Яке?

— Відпусти зі мною Монтіні.

— Монтіні? — Філіп пожвавився, та його погляд не віщував нічого доброго. — Нащо він тобі?

— Передовсім він кмітливий хлопець. Та й взагалі вартий особливої уваги, раз така виняткова жінка, як Бланка, любила його.

У Філіпових очах майнули лиховісні блискавки.

— Вона не любила його! — категорично заперечив він. — Я єдиний.

Ґастон та Сімон обмінялися глузливими поглядами.

— Хай тобі чорт! — добродушно осміхнувся Ернан. — Це, між іншим, ще одна причина, чому я хочу взяти його з собою.

Філіп ніяково закліпав очима:

— Я… я не збираюся кривдити його.

— Атож. Тільки й того, що понад місяць тримаєш його під арештом. Врешті-решт ти доведеш бідолашного хлопця до божевілля. Він навіть спить, як на голках, щохвилини здригається від найменшого шуму, боїться, що це ти завітав, щоб особисто поквитатися з ним за ту прогулянку голяка по коридору. І треба визнати, що його страхи не такі вже й марні. У тебе аж руки сверблять порішити його чи, принаймні, скалічити. І якби не ми з Бланкою… Е, що й казати! Нехай він поїде зі мною — подалі один від одного ви, сподіваюся, трохи вгамуєтеся. Ну як, йде?

Філіп зітхнув:

— Гаразд, бери його. З біса він мені здався!

Ґастон невість чому захихотів, а кішка Марція, переконавшись, що Шатоф’єр не буйствує, вибралася з-під канапи і повернулася до Сімона на коліна.

Ернан швидким поглядом оцінив позицію на шахівниці. Філіп грав білими, але його позиція була безнадійною.

— Щось не видно тут Бланчиної руки, — зауважив він. — До речі, де вона?

— У себе, — відповів Ґастон. — З нею лікар.

— Лікар? — сполохався Ернан. — Вона захворіла?

— Та ні, не турбуйся. Просто зранку її замлоїло. Філіп підозрює, що вона вагітна.

— Га?! — вражено вигукнув Ернан. — У нас буде маленький Філіпчик?