Принц Ґаллії

— Ти сама себе мучиш, серденько. І не тільки себе — мене також.

І це була щира правда. Останні чотири місяці Марґарита жила в постійному страхові перед майбутнім. Її лякали можливі наслідки гучного скандалу, що вибухне, коли Бланка (а рано чи пізно вона таки зважиться на це) зажадає розлучення з Александром, публічно звинувативши його в кровозмішенні. Власне, як такий, скандал був би навіть вигідний Марґариті, оскільки дозволяв їй позбутися свого політичного супротивника — ґрафа Біскайського; за інших обставин вона б сама посприяла обнародуванню цієї історії, дарма що при тому постраждала б і Жоанна, яку наваррська принцеса по-своєму любила. Проте стосунки Александра з сестрою відкрилися надто пізно, вже після його одруження з Бланкою, і тепер в разі їх розголосу виявиться ураженою фамільна честь кастільського королівського дому, і гнів могутнього сусіда, найпевніше, впаде на всю Наварру, не розбираючись, хто конкретно завинив у нещасті Бланки — улюбленої сестри короля, який від самого початку був рішуче налаштований проти її шлюбу з Александром Біскайським і тільки радий буде звільнити її від цих обтяжливих пут. Щонайменше Альфонсо XIII денонсує всі мирні договори з Наваррою і вмиє руки, дозволивши своїм войовничим та ласим до чужих земель васалам діяти на власний розсуд. А тоді й Ґасконь з Араґоном не залишаться осторонь — з якого боку не глянь, а під загрозою опиниться саме існування Наварри як самостійної держави.

„Боюся, — подумала Марґарита, — мені все ж доведеться вийти за Красунчика…“

— Бланко, — промовила вона вголос. — Ти мусиш пообіцяти мені одну річ.

Кастільська принцеса підвела голову:

— Ну?

— Коли тобі стане несила терпіти далі, коли ти врешті наважишся на розлучення…

— Ти ж знаєш, кузино, що я ніколи…

— Не зарікайся. Те, що в дитинстві тебе переконали в непорушності шлюбних уз, ще не означає, що ти думатимеш так завжди. Краще пообіцяй мені, що нічого не зробиш, не порадившись зі мною.

Бланка витерла хусточкою сльози зі свого обличчя й допитливо поглянула на Марґариту.

— Гаразд, обіцяю. Але що ти задумала? Невже збираєшся допомогти мені?

— Атож. Здається, я знаю, як улаштувати твоє розлучення без зайвого галасу та скандалу.

— І як же?

Марґарита промовчала. Вона знала як. Вона знала, щó їй робити, і, якщо знадобиться, вона зробить це. В разі необхідності вона зробить Бланку вдовою — а вдовам не треба ніякого розлучення.

Розділ XIX Літо 1452 року в Ґасконі і в світі

Після Філіпового повернення герцоґський палац у Тарасконі, що останніми роками мав як ніколи похмурий та занедбаний вигляд, знову ожив і навіть якось помолодів. За короткий час Філіп зібрав у своєму оточенні весь цвіт молодого ґасконського та каталонського дворянства. Його двір не поступався королівському ні розкішшю, ні пишнотою, ні витратами на утримання, і лише умови Тараскона, невеличкого містечка в міжгір’ї Піренеїв, не дозволяли йому стати найблискучішим з дворів усієї Ґаллії. Іноді Філіп подумував над тим, щоб перебратися в Бордо чи, ще краще, до Тулузи, але за сім років вигнання він так знудьгувався за краєм свого дитинства — за високими горами, серед яких зріс, за дрімучими лісами, де він, бувало, вештався цілісінькими днями, за розкішними виноградниками на гірських схилах, за бурхливими річками та спокійними лісовими озерами, що дарували йому приємну прохолоду в спекотні дні, за глибоким піренейським небом, ясно-синім удень і темно-фіолетовим, з розсипом яскравих зірок на оксамитовому тлі, вночі, — всього цього йому так бракувало на чужині, що він вирішив пожити тут рік-другий, аж поки не вгамується його спрага за минулим.

А втім, думки про переселення Філіпові підказувало здебільшого його марнославство. І в Тарасконі він не почував браку блискучого товариства, ба навіть мав його надміру. Найзнатніші вельможі, близькі родичі та друзі Філіпа замешкали призначені для гостей просторі апартаменти в палаці; придворні отримали житло, належне їм за посадою; а решта — хто був недостатньо знатний для почесного гостя, проте вважав себе досить знатним, щоб претендувати на вищу придворну посаду, ніж та, що їм пропонували, а також ті, хто взагалі не отримав посад при дворі, — власним коштом наймали собі помешкання в містечку, що вельми радувало городян, які мали від цього чималий зиск.

Особливо тішило Філіпа, що поруч з ним знову були друзі його дитинства, за якими він дуже скучав у Кастілії. Насамперед це стосувалося Ернана де Шатоф’єра, Ґастона д’Альбре та Сімона де Біґора. Вони, як і раніше, залишалися найкращими Філіповими друзями — але тепер вони були також і його найближчими соратниками, головними сподвижниками, людьми, на яких він міг цілком покластися і яким беззастережно довіряв.