Принц Ґаллії

— Захоплення жінками, — урвав він Ґабріеля, — ніколи не буває надмірним. Так само, як не буває забагато жінок. Скільки б їх не було, їх завжди замало.

— А якби моя сестра була жива? Ви б і тоді так вважали?

Філіп спохмурнів, очі його звузилися.

— Ґабріелю! — жорстко мовив він. — Не смій згадувати за таких обставин ім’я Луїзи, вкотре тебе прошу!

— Що за грізний тон, Філіпе? — пролунав позаду могутній баритон.

Філіп озирнувся й побачив Ернана, що наздоганяв їх, тримаючи в руці шолома з розтріпаним плюмажем. Його волосся злиплося від поту і стирчало в усі боки чудернацькими пасмами, обличчя від спеки та задухи змарніло і вкрилося зморшками, тож зараз він виглядав не на тридцять, як звичайно, а на всі тридцять п’ять років.

— З якого приводу ти так дорікаєш кузенові? — запитав Ернан, порівнявшись з ними.

— Наш любий Ґабріель припустився помилки, цитуючи превелебного Фому Аквінського, — збрехав Філіп, не бажаючи давати Шатоф’єрові нагоди висловити свою думку щодо порушеного Ґабріелем питання.

— Та це ж дрібниці! — недбало сказав Ернан. — Не картай його. Я, приміром, взагалі не маю ані найменшого уявлення про цього святого отця, і нічого, живу якось. Ще й вважаюсь монахом.

— Теж мені, монах! — іронічно промовив Філіп, змірявши друга з голови до ніг (вірніше до коня) насмішкуватим поглядом. — Звільнив би принаймні Байярда від цих лат. Він же не винен у дурості хазяїна, а страждає від неї.

— До речі, кузене, — озвався Ґабріель. — Ти знаєш, що сказав про тебе пан герцоґ?

— Ні, — збентежено відповів Ернан, глянувши на герцоґа, що разом з провідником їхав на чолі загону. В загальних рисах він уявляв, щó міг сказати з приводу його обладунку Філіпів батько.

— Так от, — провадив Ґабріель. — Побачивши тебе зранку в цьому залізі, пан герцоґ сказав: „Добре, що сьогодні на нашому шляху не трапиться жодної глибокої річки. Мало який міст витримає теперішню вагу пана де Шатоф’єра“. — Юнак розсміявся. — І це не перебільшення.

— Гаразд, — зітхнув Ернан. — Умовили нарешті. Коли буде привал, скину лати. Все поскидаю, раз вам це так не до вподоби.

— Нам, власне, однаково, — сказав Філіп. — Ми ж за тебе вболіваємо. Для всього має бути свій час і своє місце. Такі важкі лати вельми доречні на турнірі, але не під час походу, коли кожен фунт зайвої ваги наприкінці дня перетворюється на пуд.

— Так я ж і одягнув їх саме заради турніру, — заперечив Шатоф’єр. — Мені треба призвичаїтися до нового обладунку, перевірити, чи все з ним гаразд, щоб у разі потреби вчасно виправити недоліки. Та й Байярд має звикнути до своєї збруї. — Він поплескав долонею в рукавиці по вкритій залізом шиї коня; пролунав дзенькіт металу об метал. — Між іншим, Філіпе, тобі також варто потренуватися перед турніром.

— За твоїм рецептом? Ні, красно дякую! Я не хочу спектися живцем ще до прибуття в Наварру.

Ернан осудливо похитав головою:

— Далебі, не можу збагнути, як це ти, з твоїм зневажливим ставленням до лицарства взагалі й до лицарського обладунку зокрема, примудрявся часто вигравати турніри в Кастілії. Певна річ, ти дуже спритний і, незважаючи на свою тендітну статуру, сильний та міцний, мов дубок; але ж, окрім усього цього, лицарське мистецтво вимагає досвіду, який приходить завдяки постійним та наполегливим тренуванням. А про які тренування може йти мова в твоєму випадку, коли за всеньке літо я жодного разу не бачив тебе в турнірних латах.

— Брак досвіду я компенсую ентузіазмом, — відповів Філіп. Він хотів був додати, що на турнірах у Кастілії цей ентузіазм підігрівала Бланчина присутність в ложі королеви любові та краси, проте останньої миті вирішив утриматися. — А ще самолюбством. Я дуже не люблю програвати.

— А в Наваррі тобі взагалі не можна програвати, — зауважив Ернан. — Це ж зовсім не годиться, щоб на турнірі, влаштованому на честь твоєї майбутньої дружини, переміг хтось інший.

— Твоя правда, — погодився Філіп. — Це було б не дуже гарно. Тому я розраховую на тебе: якщо я схиблю, ти мене підстрахуєш і сам здобудеш перемогу. Головне, щоб турнір не виграв хтось сторонній. — Він зітхнув. — Шкода, звісно, що не склалося так, як хотів дон Александр. Зараз би я їхав не свататись до Марґарити, а одружуватися з нею, і як наречений мав би повне моральне право відмовитися від участі в турнірі. Цей клятий замах на короля трапився так невчасно!

— То був не замах, — сказав Ернан.

— А що ж іще?

— Просто витівка якогось божевільного. Попервах того чолов’ягу справді підозрювали в намірі вбити дона Александра чи Марґариту за намовою ґрафа Біскайського, та незабаром з’ясувалося, що він геть схиблений і навіть не здає собі справи з того, що стріляв у вікно королівського кабінету. Втім, його так і так збирались повісити, але тут принцеса вступилася за бідолашного навіженця і врятувала йому життя. — Ернан гмикнув. — Якщо решта інформації, що її ти отримав від Монтіні, така ж достовірна, як та історія з замахом, то по прибутті до Памплони на тебе чекає багато несподіванок.

Філіп трохи подумав, а потім заперечно похитав головою: