Промінь

Скільки разів він подумки повертався до цих дверей. Скільки разів.

Зсередини залилися гавкотом: Денис упізнав би голос Джекі серед мільйона собачих тем. Джекі-онуки. Чи Джекі-правнучки.

Двері без питань відчинили. На порозі стояла жінка років сорока… Мама?! Ні. Інше лице. Схоже, але інше. У Дениса перехопило спазмом горло.

— Джекі, тихо! — жінка на секунду оглянулася й знову подивилася на Дениса. — Добрий день, а…

І завмерла, дивлячись йому в лице. Денис побачив, як зіниці його сестри розширюються, заливаючи очі неначе чорною тушшю.

— Мамо, — прохрипіла жінка у дверях. І відразу нестямно закричала: — Мамо! Сюди! Мамо!!!

— Олечко, що таке?!

З глибини квартири вийшла жінка шістдесяти семи років, тонка, худенька, геть сива. Біля її ніг заливалася гавкотом Джекі. Денис ще відступив, задихаючись, ледь не падаючи…

Вона дивилася на нього секунду. Потім усміхнулася — щасливо й ніжно.

— Ось і ти, — сказала пошепки. — А я завжди знала, що ти вернешся.

КІНЕЦЬ