Просто жизнь

***
Жовтень жовтим пав в обійстя.
Дощ то крапає, то ллє.
По калюжах пале листя
Серцю тугу додає.

Розпаскудило дорогу,
Все в болоті навкруги.
Віють жахом з поза рогу
Хижі прикрощі жаги.

Листопадова йде днина.
Що чекати у зимі?!
Чи сповиє хуртовина
У пухнастим килимі?!

Та ж не досить сумувати,
Вщент марнуючи життя?!
Чи не час з думок та з хати
Врешті вимести сміття?!
=
Осень охрой ткёт дворами.
Дождь то капает, то льёт.
В лужах, жёлтыми плотами,
Горечь листьями плывёт.

Развезло пути-дороги,
В пятнах грязи всё кругом.
Гонит души в тьмы тревоги
Страсть наживы с лживым ртом.

Тень зимы не за горами.
Что-то ждёт в суровых днях?!
Спеленает ли снегами,
Оставляя в прошлом страх?!

Пользы нет в тоске надлома.
Жизнь проходит стороной.
Лучше из мозгов и дома
Мусор вымести долой.

***
Не всяк спроможний зрозуміти
Чому часом осінні квіти
Нас ваблять ніби навесні,
Струмлять дощив журні пісні,
Із хмари сіються додолу
Траву насичуючі кволу…

Та раптом сяйво хризантем,
Ніби чарівним ліхтарем,
В мить осяяють дні сурові,
Жоржини різнокольорові…

Нехай дощі, зима крокує,
У серці посмішка квітує.
=
Когда в осенний хмурый день,
Насквозь пропитанный дождями,
Цветы пылают фонарями,
Гоня тоски сырую тень,
Улыбкой наполняя сердце,
Сверкая искрами в глазах,
Предзимья отступает страх
И так легко красой согреться.

***
Бум дверима, й геть із хати.
Вже ж почнуть куми плескати,
Що розмову звів до сварки,
Та змотався до коханки.

Я ж собі вдяглася гарно,
Бо мене дурити марно.

Вздовж фільварку зробиш коло,
Оглядаючись навколо,
Тихо хвіртку відімкнеш,
Та крізь сад у двір зайдеш.

І до горниці навшпиньках,
А тут я на модних шпильках,
Опахала чорних вій:
Добрий день, господар мій.

Зображаючи зітхання,
Демонструючи кохання,
Йдемо вулицею вдвох,
Ніби в танці робим крок.

У сусідів очі з дині,
Губи – гузки горобинні,
Кожен просто стовбеніє…
Ох як файно серце гріє.

Детская страничка

Кот и снег

Загрустил мой добрый кот.
Снег на улице метёт.
Там такая красота!
Только, жаль, не для кота.

Мёрзнут ушки, мёрзнет хвост,
Мёрзнут лапки, мёрзнет нос.
Я позвал его гулять,
В снежный замок поиграть.

Он на улицу бегом,
В снег скатился кувырком,
Провалился с головой
И быстрей назад домой.

Воспитатели

Славна дождиков пора.
Но с утра и до утра
Если дождиков парад,
Им уже никто не рад.

Дождь, конечно, благодать,
Но ведь надо меру знать.

Я по лужицам топталась.
В ботики вода забралась.
Косо смотрит вся родня.
А за что ругать меня?!

Ведь рассказывали сами,
Как шалили под дождями,
Про бумажные лодчонки,
Как шарахались девчонки,
Если в лужу кирпичом…
Я ж теперь виновна?! В чём?!

Одуванчиковая поляна