Процес

— Я, — відповіла Лені, — щоб він не заважав моїй роботі, замкнула його в кімнаті для прислуги, де він поводивсь, як звичайно. Крізь вічко від часу до часу я могла перевірити, що він робить. Він, як завжди, став на ліжку навколішки, розгорнув папери, які ти дав йому, на підвіконні й читав їх. Це справило на мене добре враження: адже вікно виходить у вентиляційний колодязь і майже не дає світла. Проте Блок читав, показував мені, який він слухняний.

— Я тішусь, коли чую таке, — заусміхався адвокат. — А він бодай з розумом читав? — Під час цієї розмови Блок ненастанно ворушив устами, напевне, формулюючи відповіді, яких сподівався від Лені.

— Тут я, звичайно, відповісти з певністю не можу, — призналася Лені. — В усякому разі я бачила, що він читав дуже старанно. Він цілісінький день читав одну сторінку і, читаючи, пальцем водив уздовж рядків. Щоразу, коли я до нього зазирала, він зітхав, немов читання завдавало йому великих мук. Мабуть, папери, які ти дав йому, справ­ді нелегко зрозуміти.

— Атож, — кивнув адвокат, — вони, власне, зовсім не­зрозумілі. Я навіть не думаю, що він там збагнув що-небудь. Вони мали тільки дати йому наздогад, яка важка та борня, що я її проваджу, захищаючи його інтереси. І за кого ж я так тяжко борюся? За — смішно навіть казати про таке — за Блока. Але й він має знати, що це означає. А він студіював їх неперервно?

— Майже, — відповіла Лені, — лиш одного разу він попросив напитися води. Я дала йому склянку крізь віконечко. О восьмій годині я випустила його звідти, щоб він чогось попоїв. — Блок черкнув К. очима, неначе його тут вихваляли і він хотів пересвідчитись, яке враження справ­ляє та хвала. Тепер, здається, він мав добрі надії, почував­ся не так скуто і совався на колінах. Таке пожвавлення тільки увиразнило заціпеніння, що зійшло на нього після адвокатових слів.

— Ти його вихваляєш, — мовив адвокат, — і саме через це мені дуже важко говорити. Адже суддя висловився неприхильно — як про самого Блока, так і про його процес.

— Неприхильно? — вразилася Лені. — Як так можна? — Блок дивився на неї таким напруженим поглядом, немов вірив у її спроможність обернути тепер на свою користь давно вже висловлені слова судді.

— Неприхильно, — підтвердив адвокат. — Він навіть прикро здивувався, коли я заговорив з ним про Блока. «Не кажіть мені про Блока», — сказав він. «Таж він мій клієнт», — наполягав я. «Ви даремно докладаєте зусиль», — доводив він мені. «Я не вірю, — заперечував я. — Блок у про­цесі дуже роботящий і завжди якнайпильніше стежить за своєю справою. Він майже перебрався до мене, щоб, крий Боже, не проґавити чогось. Така запопадливість трап­ляється не часто. Звичайно, в особистому спілкуванні він не дуже приємний, має огидні звички, неохайний, зате з процесуального погляду він справді бездоганний». Я ска­зав «бездоганний», я перебільшував зумисне. На те він відповів: «Блок просто хитрун. Він набув великого досвіду і тямить, як затягувати процес. Але його необізнаність ще більша за його хитрощі. Що він сказав би, якби довідався, що його процес іще й не починався, якби йому хто сказав, що ще ні разу не дзеленькнув дзвоник, звістуючи про початок процесу». Спокійно, Блоку, — мовив адвокат, бо Блок, хоч коліна йому трусилися, став підводитись, певне, збираючись просити пояснень. Це вперше адвокат ясними й недвозначними словами звернувся безпосередньо до Блока. Він то втомлено поводив очима по кімнаті, то поглядав на Блока, що знову поволі опустився навколішки під тягарем тих поглядів. — Ці слова судді не мають для тебе жодного значення, — заспокоював адвокат. — Нема чого лякатися кожного слова. Якщо таке ще повториться, я тобі більше нічого не казатиму. Тут тільки-но слово вимовиш, а ти вже такий, неначе тобі оголошено смертний вирок. Посоромся ж бодай перед моїм клієнтом! Адже ти розхитуєш довіру, яку він має до мене. Чого ж ти хочеш від мене? Ти ще й досі живеш, перебуваєш під моїм захистом, твій страх безглуздий! Ти десь, напевне, читав, що подеколи остаточний вирок оголошують непередбачено, байдуже, чиїми вустами, байдуже, коли саме. А втім, хоч є, звичайно, багато винятків та перешкод, здебільшого це таки правда, але не менша правда й те, що мені огидний твій страх, я вбачаю в ньому брак необхідної довіри. Що я сказав тобі такого? Я тільки переповів слова судді. Адже ти знаєш, що навколо процесу громадяться різні думки, і зрештою вже несила нічого розібрати. Скажімо, цей суддя бере за початок процесу іншу дату, ніж я. Це лиш різниця в поглядах, більш нічого. За давнім звичаєм на певному етапі процесу треба закалатати дзвоником. Згідно з поглядом цього судді саме тоді починається процес. Я тепер не можу переповісти тобі всього, що суперечить цьому поглядові, ти, до речі, й не зрозумієш нічого, тобі досить знати, що дуже багато суперечить. — Блок збентежено пропускав між пальцями ворс килимка біля ліжка, страх перед словами судді на якийсь час змусив його забути про свою рабську залежність від адвоката, подумки він на всі боки обертав щойно почуті слова.