Редакция (СИ)

- Ох... - застонал он - Нколи не ходть у який будь свт, якщо в рознарядц написано жахливе слово "Механка" ... - Эльф опять потёр ухо, которое хоть и посветлело, всё равно напоминало о том, что Лориэль побывал у роботов. - Вони ж мене майже вбили там!

- И что тебе сделали машинки? Тебя же пригласили к мирным симпатичным мехам.

- О це ж справд, що "Мехи" Вдкриваю я двер, роблю перший крок в х свт, .... Там жодного деревця, жодно квточки... Ну хба що псевдо кшка, та така злюча, що я аж злякався. Вона мен голову май же знесла хвостом, так кудись бгла...

- А фотки есть? - оживился Макс.

- Фотки чого? - сердито сказал Эльф.

- Того, как псевдо кот сносит тебе голову - поинтересовался Макс, с мстительным выражением лица.

- Та йди ти, бабй... - буркнул Эльф.

* * *

Коли робиш пд просторовий перехд з Редакц прес-центру, то потрапляш до звичайно двер, а виходиш вже у двер або альтернативу свту, куди виршив прогулятися, а в нашому випадку - сходити у вдрядження.

Коли зайдеш у двер, то йдеш свтлом, буквально у свтл, двер сам собою вдчиняються. У мому випадку, стулки розйшлися, мен в обличчя пахнуло стйки хмчним запашком. "А як же, механчний, мабуть, жодно рослини, у природ не росте, а що говорити про живнсть звичайну". Але все-таки зробив останнй крок, вийшов у якесь примщення, рясно освтлене холодним свтлом довгих ламп.

Стеля була настльки висока, що мен навть стало страшнувато. Зиркнув на гору, подумав трохи, порахував, там було метрв сто у висоту, а двер, як пустили мене - метрв двадцять п'ять у висоту й п'ятнадцять завширшки . "Яка принаднсть". Але однаково , я сподвався, що в них хоча б парки збереглися, або рослини на пдвконнях.

уявть соб, мене навть машина чекала, врнше хня альтернатива, довгаста, з хижими формами. Дверцята заклично вдкрилися я, недовго думаючи св. Воно то було б легше, якби мен як Максу, коня запропонували, у найгршому раз - пшу прогулочку, але машина теж зйде.

Правда як вони соб представляють, водя нема, а я машину водити не вмю...

- Добро пожаловать! - напевно, у мене серце ледве через рот не вистрибнуло, перший, але не останнй раз за день...

- До-о-о-брий день... - видавив я, навть не знаючи, з ким розмовляю.

- Я познакомлю вас с нашим миром, - голос був абсолютно спокйний, вчливий, без емоцй, але виходив з нвдкля й звд усюду. - Поскольку у нас нет растительности в прямом смле слова, ваша статья будет новаторством. На сколько я знаю, вы предпочитаете писать о растительном мире планет.

- Саме... - сказав я, виглянувши у вкно... Ох даремно я це зробив. Усюди, куди б я не дивився, були шпил з вогнями пдсвчування вкон, найстрашнше - безлч... н, я не маю сил видумати, як це сказати, стот... та н, не стот... що складаються з сплетених дротв, плат пластин.

Немов комп'ютер, якщо розкрутити його, простше говорячи, як у мене.

вс ц дротики, були чимось зайнят, ходили, сплкувалися, знову ходили. Мама моя. Отут насправд не було н одн рослини, та й бути не могло. Це не просто техногенний мир це технчний мир, де живуть стоти, як й не знають, що таке "рослина".

- У нас нет растений..

- Про це й напишу - буркнув я.

- Сознаюсь честно, когда к нам пришло предложение познакомить Просвещённую общность с нашим образом жизни, мы не знали, кто посетит нас. Но вы - наиболее необычный гость. По моему вы прибыли с планеты...

- ...з високим магчним рвнем. Ви прав. Мен буде легше, якщо я буду бачити, з ким розмовляю.

Справа в тому, що я б не кабенився, якби не сидв на задньому сиднн, а за штурвалом нкого не було. Все-таки якось дикувато в таких умовах придумувати яксь питання.

- В таком случае, - поруч, у крсл замерехтло свтло, виникла, з початку неясна фгура, а потм я бачив свою копю! - Это вас устроит?

- Агов... як ви це робите? - серце знову стрибнуло з груд до п'яток навпаки.

- Если вас это пугает - проговорили з нвдкля, - уберу голограмму.

- Я мав на уваз можливсть поговорити з вами особисто...

- В таком случе, вам придется немного подождать, вы не портив?

Ну чи знате, я клька раз топився в болот, мене намагався з'сти квтки, задушити розумна лана, я пдслухував за деревами й дерева пдслухували мене, але жодного разу за довго час я не думав про те, що мен доведеться писати про розумних машин.

Однако монолог Лолика оборвался сам собой. Многострадальная дверь распахнулась с грохотом и в кабинет ввалилась Бася...

О, это надо было видеть. Хотя Самурай, как-то, в порыве внезапной общительности, сказал, что Бася, не дотягивает до среднего размера присущего её расе, но в ней было метра три, три с половиной, в длину. Это без ребристого хвоста с шипом на кончике. А вместе с ним, в Чужой было все шесть, если положить на пол. Но никто её так не растягивал, даже Самурай.

А ещё она была поразительно слюнявой. Эти слюни капали на пол и все работники редакции, это знали. Но каждый, кто приходил на работу в редакцию после Баси, хоть раз, всё равно падал на этих слюнях, не говоря про то, что посетители, прооравшись, увидев Басю, стопудово падали на них же, пытаясь удрать.