Роксолана

- Від кого він цього разу? - всміхнулася Роксолана, згадавши тихомовного, улесливого дипломата, про якого французький король Франціск сказав: «Ніколи не служить одному, не обслуговуючи водночас іншого». Багатий краківський вельможа, прекрасно освічений і вихований, Єронім Ласький від служби в польського короля переметнувся до короля угорського, тоді перейшов до Яноша Запойяї, робив безкінечні послуги імператору Карлу, королю Франціску, Фердінанду Австрійському. Зрадливий і продажний, він без вагань перекидався на бік того, хто платив більше. Найдивніше ж: мав відвагу з'являтися в Стамбулі щоразу від іншого європейського володаря, не лякаючись гніву султанського або й розправи за невірність.

- То від кого він? - перепитала Роксолана.

- Не знаю. Він хотів до його величності султана, але Аяс-паша взяв його під охорону в караван-сараї на Аврет-базарі, і тепер він проситься до вас на прийом.

- Як же я можу його прийняти, коли його не випускають з караван-сарая? Не можу ж я поїхати до цього сама.

- За нього просить Юнус-бег. Ласького можна привезти до Топкапи під охороною.

Великому драгоманові Юнус-бегові вона не могла відмовити. Вірила, що завдяки йому повалено Ібрагіма. Ніколи не говорила з цим чоловіком, не знала, як ставиться він до неї (може, й ненавидить, як ненавидів Ібрагіма й усіх чужинців), але була вдячна йому за те, що став мимовільним її спільником, поміг у її змаганні за волю.

- Гаразд. Привезіть цього чоловіка,- сказала вона великому євнуху.

Прийняла Ласького там, де й усіх. Пан Єронім, високий, виструнчений, у дорогих хутрах і яскравих сукнах, задерши пишну біляву бороду, обдарував султаншу вишуканим усміхом, тоді припав перед нею на одне коліно, розкинув руки.

- Ваша величність, недостойний слуга ваш припадає до ваших ніг!

- Підведіться з колін і сядьте.

- Я безмежно вдячний вам, ваша величність, за високу милість бачити вас і чути ваш ангельський голос.

- Коли ви доведете, що ангели володіли також і мудрістю, тоді я згодна й на таке визначення,- засміялася Роксолана.

- Ваша величність, ангели - це небесна краса! А що може бути мудрішим за красу?

- Переконали. Тепер я милостиво схиляю вухо уваги до ваших прохань. Але передовсім хотіла б знати, від кого ви прибули цього разу.

- Ваша величність! Хіба ви забули, що я прибував до Стамбула мало не щоразу, як ви дарували його величності султану прекрасних діток? Я щасливий, що мав щастя підносити свої скромні дарунки на честь народження принцеси Міхрімах, шах-заде Абдаллаха і Джихангіра.

- І щоразу від інших королів?

- Ваша величність! Я тільки простий чоловік - що я можу? Я пробував вірно.служити своєму королю Зигмунту. Це благородний король, він мудро править державою, відзначається великою віротерпимістю, покровительствуе мистецтвам і наукам, але він страшенно нерішучий і боязкий, ваша величність. Він боїться султана, московського князя, татарського хана. Коли боїться король, тоді піддані не бояться короля. А це погано. Страх зв'язує набагато міцніше, ніж любов. Ви тільки погляньте, до чого доводить брак страху перед володарем. За рік до походу його величності султана Сулеймана проти Петра Рареша король Зиг-мунт скликав шляхту, щоб і собі вдарити на молдавського господаря, засвідчуючи вірність своєму великому союзнику падишаху. Але згромаджена під Львовом і Глипянами шляхта стала колотитися і сеймикувати, а челядь її тим часом виловлювала курей по селах, через що виправу цю так і названо «курячою війною». Що то за король, який не вміє впоратися з своїми підлеглими? І чи міг я з своїми здібностями, які визнала вся Європа, віддати своє життя такому нерішучому володареві? Риба шукає, де глибше, птах - де вище, а чоловік - де ліпше.

- Ми обоє з вами зрадники своїх народів,- втішила його Роксолана.

- Але ви на волі, ваша величність, я ж ув'язнений.

- Ще й не знати, хто на волі, а хто ув'язнений.

- Я б не відмовився помінятися з вами, ваша величність.

- Для цього вам треба спершу стати жінкою.

- Даруйте, я забув про це.

- Ви хотіли мене про щось просити,- нагадала йому Роксолана.

- Так, ваша величність. У мене важливі вісті для його величності султана, а великий візир замкнув мене в караван-сараї і не випускає. Я повинен негайно добратися до Едірне й стати перед його величністю. Вся надія на вас.

- Але що я можу?

- Ваша величність, ви можете все! Хіба Європа не знає про це? Султан панує над імперією, ви - над султаном.

- Перебільшення. Але менше про це. Коли вже просити, то я маю знати, про що йдеться.

- Йдеться про Угорщину, ваша величність.

- То ви знов од Яноша Запойяї?

- Власне, я звідти, але, коли бути точним, то цього разу я мовби сам від себе, хоча цілком імовірно, що до деякої міри і від короля Фердінанда, але тільки в інтересах його величності султана. Хотів попередити. Надзвичайно важлива вість. Ще ніколи ні до кого мені не доводилося прибувати з вістю такої надзвичайної ваги.

- Що ж то за вість? Коли мені клопотатися за вас перед його величністю падишахом, то я повинна знати. Чи як ви вважаєте?