Роксолана

Роксолана всадовила його на подушки, запросила пригощатися плодами. Шкодувала, що не мав коло себе Гасана. Знов обставлена була прокислими євнухами, яких соромно було показувати сторонньому чоловікові, знов відчувала на собі гніт рабства і ганьби. Всміхалася послові хоч і владно, але водночас якось болісно. Добре, що той не помітив цього, приголомшений несподіваним щастям бесідувати із всемогутньою султаншею в неприступному гаремі.

Вони обмінялися словами без значення, говорили по-латині, тоді Роксолана перейшла на німецьку, здивувавши посла, який не дуже вправно володів цією мовою.

- Здивуванню моєму немає меж, ваша величність! - вигукнув Бусбек.- Ви знаєте стільки мов.

- Що ж тут дивного?

- Ви велика султанша великої імперії. А імперії ніколи не визнають ніяких інших мов, окрім своєї власної.

- А вам відоме таке поняття, як велика душа? - поспитала Роксолана.- Здається мені, що велич душі не має нічого спільного з розмірами держави.

- Ви дали мені належний урок, ваша величність. Але повірте, що я сумлінний учень. Власне, все моє життя - це навчання. Дипломат? Це недавно і не головне для мене. Приваблюй мене історія, її свідчення, пам'ятки людського вміння і генія. Може, задля цього і рвався до Стамбула.

Роксолана втомлено опустила руки на диванчик.

- Сюди всі рвуться задля цього.

- Я готовий був одразу кинутися збирати старовинні речі! - вигукнув Бусбек.- Мало не в перший день свого прибуття я вже знайшов рідкісну грецьку монету! А які манускрипти продаються під руїнами акведука Валента. Я дивився й не вірив власним очам.

- Що ж, книги живуть довше за камінь. Про людей уже й не кажу.

- Але книги - це люди! Це пам'ять, яка перетривала тисячоліття.

- Ви гадаєте, що жінку можуть обходити тисячоліття? - засміялася Роксолана.- Для жінок дорога тільки молодість. І більше нічого. Але я не жінка, а султанша, тому залюбки познайомлюся з усім цікавим, що вам удасться знайти в Стамбулі. Я теж люблю старовинні рукописи. Але тільки мусульманські. Інших у султанських бібліотеках це тримають.

- Ваша величність, у ваших руках цілий світ! При вашій освіченості, ваших знаннях…

- Що спільного між моїми знаннями і тими багатствами Стамбула, про які ви говорите?

- Але ж, ваша величність, ви вже давно могли б стати власницею зібрань, яких не знав світ!

- Не думала про це.

- Але чому ж? Дозвольте зауважити, що це… У ваших руках - найвища влада…

- Влада не завжди спрямовується так, як це може видаватися сторонньому оку.

- Про вас говорять: всемогутня, як султан!

- Цілком можливо, цілком. Але у визначених межах, у визначених і означених. Хай вас це не дивує.

- Мене все тут дивує, коли не сказати більше! Під час прийому ви сиділи на троні поряд з султаном. Перша жінка в історії цієї велетенської імперії і, здається, всього мусульманського світу. Я щасливий, що був свідком такого видовища. А якою щасливою маєте почуватися ви, ваша величність!

- Ви тільки чоловік, і вам ніколи не зрозуміти жінку.

- Даруйте, ваша величність. Я знаю, що ви не тільки султанша, але й мати. Я чув про ваших синів - це наповнює моє серце співчуттям і сумом. Дозвольте сказати, що мене трохи подивувала відсутність під час прийому шах-заде Селіма. Адже він проголошений спадкоємцем трону. І кажуть, нині перебуває у Стамбулі. При дворах європейських володарів принци…

- Шах-заде Селім зайнятий державними справами,- швидко сказала Роксолана.- Так само, як і шах-заде Баязид. Держава вимагає…

Не могла підшукати належного слова, дивуючись із своєї безпомічності, крадькома позирнула на посла - чи помітив він її збентеження? Навряд. Був надто молодий і недосвідчений, до того ж ніяк не міг повірити, що розмовляє з самою султаншею.

- Ваша величність, даруйте за зухвалість, але мушу вам сказати, що я не вірю… Не можу повірити, що у вас дорослі сини. Мені здається, ніби я старіший за вас. Ви така молода. Таємниця Сходу?

- А що таке старість? Може, її й немає зовсім, а є тільки зношеність душі. В одних душі зношені вже замолоду, в інших - незаймані до високих літ. Що ж до моїх синів… Мій найстарший Мехмед був би нині такий, як ви… А Селім тільки на рік молодший.

- То це вже зрілий мужчина!

- Так, зрілий.

Могла б ще сказати тоді: перезрілий. І не тільки для трону - для життя. Чому султан обрав його спадкоємцем? Тому, що був старший за Баязида? Чи через його дивну зовнішню схожість на неї? Хоч ніщо не єднало його з матір'ю, крім народження. Байдужий до всього на світі, окрім пиятики і розпусти, а тупим, одутлуватим обличчям, цей червонобородий чоловік не викликав у ній нічого, крім страху й відрази. З усіх відомих їй бід тільки ненависть була гіршою за байдужість, але Селім, здається, ніколи б не зумів розрізнити цих почуттів, хіба що спромігся б покликати свого вірного Мехмеда Соколлу і сказати:

«А глянь-но, що воно там». Коли його дід султан Явуз сам зрізав коштовні камені в тюрбанів убитих ворогів, а султан Сулейман бодай дивився, як це роблять для нього яничари, то Селім хіба що спромігся б послати когось і сказати: «Піди лишень принеси сюди оте». А сам не зворухнув би й пальцем.