Романи Куліша. Мовчуще божество

Коли, посилаючись на вищенаведений лист з 16 серпня, можна припустити, що справа йде про роман з дівчиною-кріпачкою де-Бальменів, який зав’язався у Жемчужнікова в Линовиці, то деякі фрази з листів, писаних 17 серпня й 3 вересня, натякують на якусь нібито фалшиву нещирість у відношеннях де-Бальменів до Куліша. Запевняючи, що він буде робить щире добро для де-Бальменів, говорячи: «Моя добрість!», Куліш обвинувачує де-Бальменів, що ті «кривлять проти нього душею».

Яка реальна цінність цього обвинувачення? Важко відтворити лінію реальної фактичности там, де ми маємо справу з особою, що всіх людей розцінює, посилаючись на свою доброзичливу благість.

__________

Ті дані, що були в нашому розпорядженні, не дають підстав сказати, що саме примусило Куліша розчаруватись у де-Бальменах, але тут варт зупинитися на одній рисі, що завсігди помітна була в Кулішеві й дуже різко виявилась в отому протиставленні «морального себе» «неморальним де-Бальменам». Листи 1856 року дають багато матеріялів для визначення цієї моралізаторської риси в Кулішевому характері.

Листи року 1856, що в них Куліш описує своє перебування в серпні й вересні на Вкраїні, збереглися майже всі. У Куліша було багато вільного часу, і він повільно й докладно день за днем, година за годиною описує як зовнішні свої вражіння, пригоди, зустрічі й розмови, так і внутрішні свої переживання, настрої й почуття.

Листування з дружиною р. 1856 набувало характеру детального записування всіх щоденних подій; листи в своїй докладній повноті й інтимній щирості, з багатьма автохарактеристиками й самовизначеннями обертаються в сторінки з щоденника. Про свої листи завсігди Куліш казав, що в них подано ввесь його життєпис, але тільки серпневі листи 1856 року, сполучені докупи, мають цінність щоденника з усіма особливостями, щоденникові властивими.

Як відомо, Куліш писав щоденник року 1846. Поруч з цим щоденником треба поставити листи «щоденникового типу» року 1856.

Порівнюючи щоденник року 1846 з цими щоденникового типу листами року 1856, ми повинні визнати, що вони майже не відрізняються між собою. Візьміть будь-яку сторінку, писану в 40-х роках і порівняйте її з рядками, датованими 17 серпнем 1856, ви побачите, що, не зважаючи на десятилітній термін, моралістична манера Куліша лишилася незмінна. Він той же моралізатор, людина, упевнена в бездоганності своєї моральної вдачі.

Фраза: «чи вже трудно держаться хоч на такій висоті, як ми з тобою? Мабуть, що й така висота не для всякого по силах…», — ця фраза типова як для 50, так і для 40 років. Куліш був завсіди високої думки про користь, яку він приносить ближнім, про чистоту свого серця й про чистоту свою як письменника.

Він ніколи не був ворог розпливчастих фраз і загальних місць, коли в ці фрази був вкладений ідеалістичний зміст. Він любив високі слова, філософічні афоризми й сентенції і з охотою виписував їх у своїх листах, як от приміром у листі до Н. В. Тарновської:

— Доброта и благость души спасает наше сердце от многих мук, и потому поставим их целью жизни, а все прочее пускай будет только их условными формами.

Абож у листі до дружини 12/1-1857:

— Роблю я добро, шануючи себе самого, бережусь лихого діла… Треба угождати тільки Богові, а Бог говорить нам через наше серце. Хто серце своє очистить од усякої скверни, той зробить його храмом Божим, і з його тільки благість і милосердіє.

Він не зупинявся, коли говорив про себе: «Душа моя завсігди силкується по-божому і по-святому» (16/VIII-1856); не затримував пера, писавши про «свою жизнь, вечно устремленную к пользе ближних» (25/ХІІ-1856 Плетньову).

— Чого нудить світом, — звертається Куліш до дружини, — знаючи, що добро єсть на світі? Єсть воно і в моєму серці, а серце моє — твоє навіки (11/І-1857).

Він ладен говорити за мораль і за себе публічно, при всіх, з усією голосною одвертістю, з наголосами на особливо чутливих словах і з інтонаційними підкреслюваннями.

Ця моралізаторська манера Кулішева уже в 50 р. здавалась декому старомодним педантичним провінціялізмом. Для нас вона потребує спеціяльних пояснень.

Ми знаємо, що Куліш був літератор, журналіст, людина громадської акції, громадського призначення, що він умів змагатись у житті за певні громадські ідеали і користуватись при тому з усіх засобів, що з них реальні обставини давали можливість скористатись. І хоч він ніколи людиною своєкорисною не був, але й Франціском Ассізьким теж не прагнув бути. Хоч аскетичне чернецтво й не було за провідну мету його життя, але проте всім своїм вчинкам і всій своїй літературній діяльності він завсігди намагався надати прикмет своєрідного «євангелізованого просвітительства». Як ми бачили, навіть у свої звичайні відношення до звичайних людей він намагався внести отеє «моралізаторське просвітительство», ствердити свою християнську гідність.

Важка, непроста людина!

Від його добродійства дхне тверезістю, розміркованістю й навмисністю.