Романи Куліша. Мовчуще божество

Паралельні кохання надавали певної геометричної стрункости почуттям. Вони ритмізували почуття, робили їх чіткіш і конструктивніш. В подвоєному, в потроєному почутті розкривається його логіка, його схема, та раціональна чітка формула кохання, що робить його розумним, ясним і тверезим. Мати одночасно три-чотири романи — дійти довершености в почутті.

Куліш кохає — Куліш експериментує і менторствує. На його любовній манірі виразно позначився стиль доби. Він об’єднав маніру Лева Толстого з манірою Стендаля, моралізаторське менторство першого з раціоналістичним і холодним експериментаторством другого.

«Стендалізм» Кулішів, його романічна теорія (теорія його романів) полягає саме в науці любовних повторів. Ритмічна повтореність почуття, ототожнення й уподібнення кохань, — в цьому полягає сенс одночасних Кулішевих захоплень.

З наших слів можна зробити висновок, що з Куліша справді був якийсь розпусник, «Дон-Жуан». Ба ні! Для Куліша подвоювати або потроювати кохання значило, кінець-кінцем, не більше як тільки подвоїти або потроїти листування.

Немає сумніву, що він подобався жінкам, і в житті Милорадовичівни, Рентель, а, певне, й Глібової зустріч з ним відограла видатну ролю й лишила глибокий слід. Для Лесі Милорадовичівни перипетії її стосунків з Кулішем були за джерело важких страждань і хвилювань. Тим часом те, що жінки приймали за кохання з його боку, то для Куліша було тільки звичкою листуватись. Акуратність в кореспонденції й звичку писати довгі й докладні листи приймали за прояв почуття.

Куліш вів надзвичайно велике листування: щодня він писав багато листів; він акуратно відповідав на одержані листи. Коли можуть бути ентузіясти листування, то Куліш належав до їх числа.

Романи Куліша з Глібовою, Милорадовичівною, Рентель (за винятком хіба роману з Марком Вовчком) це романи в листах. Кулішеві листи, зібрані докупи, приміром його листи до Милорадовичівни, що їх видав окремою книжечкою Ол. Дорошкевич, це справді окремий «роман в листах», зразок і приклад цього літературного жанру.

Листи Куліша це плід не тільки його особистих почуттів, але й висновок його творчих прагнень. Часто-густо щоденники, що їх звичайно пишуть нібито для себе, і листи, що їх наповняють — інтимно-щирими визнаннями, насправді уявляють з себе суто літературні, формальні, штучні вправи. Ця двоїстість призначення листів і щоденників особливо характерна для листів, що їх пишуть письменники.

«Романи у листах» — приналежність певного літературного жанру.

Цей жанр в літературі іноді занепадає й виходить із моди, іноді відроджується. За часів Куліша існувала певна мода на такі «романи в листах». Знаючи Куліша, ми не помилимось, коли підкреслимо ці формальні елементи, прикмети жанрової приналежности, що позначились на його листуванні з Милорадовичівною абож із Рентель.

Безперечно, писавши листа до Милорадовичівни, Куліш свої особисті настрої підносив на ступінь жанра, формалізував їх, себе перетворював в абстрактного героя абстрактного літературного твору. Його листи не тільки документи біографії, але й документи даного жанра в літературі того часу.

«Як чарівний роман, як прекрасну поему минулого перегорне читач ці сторінки Кулішевого листування з Милорадовичівною, що так хвилювали двох кореспондентів сімдесят років тому, — пише Ол. Дорошкевич. — Куліш не шукає від листів безпосереднього утилітарного ефекту, він уважно стилізує свої “посланія” під сторінки сантиментального роману “в листах”».[49]

Формальні «жанрові» елементи, властиві «романам в листах», важили для Куліша не менше, коли не більше від особистих його переживань. Вся трагедія й Куліша й його кореспонденток полягала в цій двозначності Кулішевих намірів, двоїстості самовідчуття, визнань, тенденцій. Те, що кореспондентки приймали за прояв його особистих визнань, інтимних почуттів, глибоких зворушливих прагнень, то насправді було тільки жанровою формою. Куліш обмежувався листами, де справа йшла про життя, чутливість, людей і реальність. Очевидячки, в коханні пристрасть, буяння крови не грали для нього особливої ролі, не вони стимулювали його поводження й вчинки.

Несвідомо для самого себе Куліш піддурював і себе, і жінок. Перегляньте його листи до Милорадовичівни, до Глібової, — Куліш охоче листується, але надто неохоче згоджується на побачення. Він уникає особистих зустрічів і, уникаючи побачень, з захопленням пише довгі листи на декілька сторінок.

Він тягтиме роками своє листування, не настоюючи на зустрічі й побаченні.

Листування з панночкою Рентель Ол. Дорошкевич характеризує так: «Це листування майже цілком позбавлене щирости та інтимности, натомість пройняте нудним дидактизмом, і воно цікаве тільки тим, що свідчить про своєрідні шабльони, стилістичні “стандарти” в Кулішевих інтимних листах».

Для Куліша його листи до панночки були тільки прикладами стандартизованого «кохання в листах», для самої дівчини вони були схвильованим збудженням, світлим сяйвом, звісткою про нові путі й нові обрії.