Читаем Ротонда душогубців полностью

І в одну мить він у якогось недужого стяг халат, а в Бруса ковдру з плечей і надів замість неї стягнену одежину. І, поглянувши на столик, довідався:

— Це лікарчин олівець?

І, не чекаючи відповіді, узяв його собі в кишеню. Брус помаленьку рушив до дверей. Фершал підхопив його під руку і поміг йому іти певніше.

У кабінеті судової лікарки уже сиділо за столом три душі передом до дверей. Посередині був Сіямський, з лівого боку в його судова лікарка. А з правого сиділа повненька чорненька жінка з дуже уважними карими очима. Це була та сама, що давала Брусові нюхати свіжі смажені котлети. А через те, що він цього не знав, то він тільки їй і поклонився, і витягши своє писання з пазухи, подав своїй судовій лікарці. Та вона відсунула його назад до краю і сказала:

— Як прочитаєте, то тоді ми візьмемо ваш папір. А зараз нас усіх цікавить і ваше читання… Сідайте.

І фершал підсунув йому стілець. Брус сів. З правого боку у його було зачинене вікно, крізь яке виднілася акація, вся в пожовклім листі. Воно, опавши, трималося купками у кожнім загині гілляк і в рівчаках старої порепаної кори. Ззаді у Бруса стояв фершал. Брус повільно розгорнув свій папір. І чогось довго силкувався розтулити його не з того боку, і викликав за столом мовчазний рух і значущі перегляди слухачів.


У Бруса борода, вуса і чуб на голові були підстрижені машинкою на один рівень, і стерня його волосся робила все обличчя округленим. Очі сиділи дуже глибоко і здавалися ще глибшими від того, що темні густі брови межували з блідим, аж синім, чолом. І тільки чоло, брови та очі підкреслювали велику худість Брусової постаті, що була у білих підштанях, в білій сорочці і в рудім полатанім халаті. Незнайома жінка дуже пильно слідкувала за Брусом, її ліва рука лежала на столі, і безим'яний палець її здригався. Що вона думала?.. Чи згадувала?

Нарешті Брус розклав і взяв у обидві руки папір… І глянув мимохіть на Сіамського. Той, ніби від доторку електрики, здригнувся і підхопив:

— Читайте, читайте. Ми зацікавлені…

І Брусів голос, сповнений того почуття, що переходить у виснажених і самотніх людей у плач, загомонів:

«До начальника Київської Гепеви

Прохання

І доки ти, розсобачої душі жидяра, триматимеш мене?.. Та я ж би…»

І Сіамський не витримав і вдарив правою рукою по столі та й гукнув:

— Годі!..

І, повернувшись до судової лікарки, закінчив:

— Ну, дякую!.. Повірте мені, що я не прийшов би слухати твір, написаний чи дужим, чи недужим автором, якби ви не були майстром робити такі несподіванки!..

І з грюкотом устав і, ні на кого не дивлячись, рушив із–за стола. Але, коли обійшов стіл і треба було іти у двері з кабінету, він наткнувся на Бруса, що сидів йому на дорозі. І фершал, бувши страшно збентежений читанням і цим новим випадком, щоб дати дорогу начальникові Чеки, з усієї сили шарпнув за спинку Брусового стільця і вирвав його із–під хворого. Брус так і простятся боком на підлозі, аж його ноги опинилися під столом, за яким сиділи лікарі. І Сіамський важко і розгнівано переступив долі недужого і швидко, і розмірено військовою ходою залишив страшно стурбоване зборище. І аж коли за Сіамським у коридорі затих хрьоп дверей, то судова лікарка тремтячим голосом звеліла фершалу:

— Відведіть його в палату і дайте заштрик. А як заштрик пройде, замкніть його у буйну…

І фершал поміг Брусові встати і помалу повів назад. Тільки що, коли заштрик у хворого пройшов, то його не замкнули у буйну палату, а з новим санітарним листком відпровадили у цивільний відділ Кирилівської психіатричної клініки.


Почато 27 травня 1955 року

Кончено 27 березня 1956 року

Перейти на страницу:

Похожие книги

Виктор  Вавич
Виктор Вавич

Роман "Виктор Вавич" Борис Степанович Житков (1882-1938) считал книгой своей жизни. Работа над ней продолжалась больше пяти лет. При жизни писателя публиковались лишь отдельные части его "энциклопедии русской жизни" времен первой русской революции. В этом сочинении легко узнаваем любимый нами с детства Житков - остроумный, точный и цепкий в деталях, свободный и лаконичный в языке; вместе с тем перед нами книга неизвестного мастера, следующего традициям европейского авантюрного и русского психологического романа. Тираж полного издания "Виктора Вавича" был пущен под нож осенью 1941 года, после разгромной внутренней рецензии А. Фадеева. Экземпляр, по которому - спустя 60 лет после смерти автора - наконец издается одна из лучших русских книг XX века, был сохранен другом Житкова, исследователем его творчества Лидией Корнеевной Чуковской.Ее памяти посвящается это издание.

Борис Степанович Житков

Историческая проза
Живая вещь
Живая вещь

«Живая вещь» — это второй роман «Квартета Фредерики», считающегося, пожалуй, главным произведением кавалерственной дамы ордена Британской империи Антонии Сьюзен Байетт. Тетралогия писалась в течение четверти века, и сюжет ее также имеет четвертьвековой охват, причем первые два романа вышли еще до удостоенного Букеровской премии международного бестселлера «Обладать», а третий и четвертый — после. Итак, Фредерика Поттер начинает учиться в Кембридже, неистово жадная до знаний, до самостоятельной, взрослой жизни, до любви, — ровно в тот момент истории, когда традиционно изолированная Британия получает массированную прививку европейской культуры и начинает необратимо меняться. Пока ее старшая сестра Стефани жертвует учебой и научной карьерой ради семьи, а младший брат Маркус оправляется от нервного срыва, Фредерика, в противовес Моне и Малларме, настаивавшим на «счастье постепенного угадывания предмета», предпочитает называть вещи своими именами. И ни Фредерика, ни Стефани, ни Маркус не догадываются, какая в будущем их всех ждет трагедия…Впервые на русском!

Антония Сьюзен Байетт

Историческая проза / Историческая литература / Документальное