Русалонька із 7-В. В тенетах лабіринту

Спочатку Софійка мала намір запросити на сьогоднішню виховну годину дядька Сергія, або Пустельника, як із Софійчиної легкої руки його називають удома. Щоб він як художник розповів їм про ту ж таки Тетяну Грушевську-Яблонську. Заодно показав би власні картини. На одній із них — міська вулиця з Софійкою углибині. 7’обто Софійки там недуже впізнати, але всі знають, що зображені там лазурові черевички є тільки в неї. Хай би Дмитро, і Вадим, і Завадчучка оцінили, що навчаються в одному класі не просто з якоюсь Щербань Софією, а Музою!

Та й керівничка Ліда Василівна з полегшенням зітхнула б: вона сама рада уникнути запланованої нудної лекції «Вплив суспільних стереотипів на моральність підлітків».

Проте, як зрозуміла з ранкового тітоньчиного дзвінка, Пустельник ще вдосвіта зненацька погнався до Леськівського замку. Телефон аж хлипав: тітонька (вона ж Сніжана) страшенно засмучена, адже сьогодні чоловікова черга бавити малого. Тепер доведеться ламати графік прийому клієнтів!

Тоді Софійка вирішила запропонувати класові екскурсію в картинну галерею.

Цю ідею сприйняли радо. По-перше, всі давно виросли зі стереокартинок на листівках-календариках, і проголошена тема про стереотипи, надто ж суспільні, нікого не надихала. Від слова «підліток» без п’яти хвилин восьмикласників узагалі тіпало. По-друге, нікому не хотілося цілу виховну годину (шостий урок!) умлівати в спекотному, вікнами до сонця, біологічному кабінеті. По-третє, це значно веселіше, ніж попередня Софійчина ідея з прибиранням берегів річки Кам’янки. О, під час того виснажливого прибирання їхній 7-В прочесав усі береги, зібрав на себе все торішнє лугове реп’яшшя і дуже захотів їсти. Крім того, Софійка подерла курточку, Іваненко збив до крові коліна, Ірка згубила чотири накладні нігті, їхній 7-В поспалював тоді центнери екологічних, як мовила вчителька, папірців та сухостою, понастягував до сміттєвих баків тони неекологічних упаковок, памперсів, прокладок, пластику й поролону. Егеж, про цю героїчну акцію потім схвально писала вишнопільська газета. Егеж, Ліду Василівну навіть нагородили грамотою. Але вдруге на такі недитячі жахіття (Господи, чи ці люди — свині? Чи гадають, що після них уже нікому не потрібні річки й береги?!.) навіть сама Софійка хтозна чи сподвиглась би. Тим паче, Пустельник два дні по тому ходив до річки на етюди й бачив, що якісь

хазяї знову принесли до яру сміття, і навряд чи його застрога надовго зупинить їхні брудні наміри.

А галерея — це ж зовсім інше!

...І хоч у просторих прохолодних музейних залах Кулаківський із хлопцями багатозначно кихкотіли з оголеної (а й правда, сором дивитись!) скульптури, хоч Завадчучка більше переймалась намуляними в нових туфлях ніжками, а шкільну сумку свою підкинула носити Дмитрові Іваненку... І хоч сам Дмитро вирушив шукати предмети, які недавно продали для виставки татові друзі — чорні археологи, а біологічна Ліна Василівна гаряче сперечалась із екскурсоводом про сорт зображених на картині пролісків, — усі були в доброму гуморі.

—           Яка тьола, гля! — гикнув Кулаківський (і цього хлопця Софія колись любила!).

—           Да-а-а, нічо так матрьоха! — підхопили парубки (і ця вгодована Венера чи Даная вважається мистецтвом! Хоч би рушничком прикрили, Їй-Богу!).

—           Ану, позакривали свої ротові порожнини! — не-сердито гримнула Ліда Василівна. — І повирівнювали опорно-рухові апарати, повиймали верхні кінцівки з кишень! А ти, Іро, чого така надута?

—           Понамулювала моднячими бумерангами нижні кінцівки! — пояснив Кулаківський.

—           Сам ти бумеранг! — воркнула Ірка.

—           То хай сяде тамо на стільчик, відпочине! І взагалі — не обзивайтесь: ви у музеї, а не в австралійській савані!

Чи то керівничка таки вирішила поєднати екскурсію з лекцією про моральність підлітків, чи то для

годиться показала свою строгість перед музеиницею. Бо вже за мить повернулась до намальованих квітів:

—           А я вам кажу, що це уральські проліски!

—           А я вам кажу, що не бував художник на Уралі!..

—           А я вам кажу, що цей вид росте і в нас!..

Ірка десь присіла в куточку й затихла. Парубота трохи вгамувалась, решта бродили по залу.

Гм, картина «Русалка» Юлія Мокренка! Не так Русалка, як блакитно-зелено-жовта німфа. Чимось навіть скидається на Софійку, тільки в Софійки — блакитні очі під темним волоссям, а тут — зелені під русявим.