Читаем Саламбо полностью

—Подумайте, де ви! В завойованому місті чи в палаці свого володаря? Та ще якого володаря! Суфета Гамількара, мого батька, служителя Ваалів! Це ж він відмовився видати Лютецієві вашу зброю, вкриту кров'ю його рабів! Чи знаєте ви в своїх краях кращого полководця, ніж він? Гляньте! Сходи палацу геть усі заставлені нашими трофеями! Чого спинились? Паліть його! Я заберу з собою духа-заступника нашого дому, мою чорну змію, що спить там, угорі, на лотосовому листі! Свисну, і вона поповзе за мною; а сяду на галеру — попливе серед спінених хвиль слідом мого судна.

Тонкі ніздрі дівчини тремтіли. Вона обламувала нігті об коштовне каміння на грудях. Очі її затьмарилися. Вона говорила далі:

—О бідолашний Карфагене! Безталанне місто! Нікому тебе оборонити! Нема вже в тебе колишніх сильних мужів, що вирушали за море будувати храми на чужих узбережжях. Усі країни працювали на тебе, і морські простори, зорані твоїми веслами, гойдали твоє жниво.

Тоді почала співати про діла Мелькарта, бога сідонського і прабатька своєї родини.

Розповіла про сходження на гори Ерсіфонські, про мандрівку до Тартеса та про війну проти Мазізабала, яку почали, щоб помститися за царицю змій:

—Він гнався в лісі за почварою з жіночим лицем, з хвостом, що звивався між сухим листям, ніби срібний струмок; і дістався до галявини, де жінки з драконячими хребтами збилися довкола великого вогнища і стояли на кінчиках своїх хвостів. Кривавий місяць палав, обведе ний блідим колом, і їхні багряні язики, роздвоєні, як рибальські ості, звиваючись, тяглись до самого полум'я.

Потім Саламбо, не зупиняючись, оповіла, як Мелькарт, перемігши Мазізабала, прибив до носа свого корабля його відтяту голову:

—За кожним сплеском хвиль вона поринала в піну, та сонце висушувало її; вона стала твердіша, ніж золото; однак очі не переставали плакати, і сльози невпинно капали в воду.

Все те вона співала давньою ханаанською говіркою, незрозумілою варварам. Вони питали, що вона ото їм каже, грізними жестами супроводжуючи свою мову; постававши довкола неї на столи й на ложа, повилазивши на сикоморове гілля, найманці з роззявленими ротами й витягненими шиями силкувалися схопити на льоту ті незрозумілі перекази, що перед їхньою уявою миготіли в імлі теогоній, ніби привиди в хмарах.

Тільки безбороді жерці розуміли Саламбо. їхні зморшкуваті руки, звиснувши над струнами лір, дрижали і час від часу видобували з них скорботні акорди; а що були вони кволіші за старих жінок, то тремтіли й від містичного піднесення, і від страху перед вояками. Варвари не зважали на них; вони слухали спів дівчини.

Ніхто не приглядався до неї так пильно, як молодий нумідійський вождь, що сидів за столом воєначальників серед вояків свого племені. На його поясі було начеплено стільки стріл, що від них горбився широкий плащ, підв'язаний до скронь ремінною стьожкою. Тканина розвівалася на плечах, огортаючи сутінню його лице, на якому видніло саме тільки полум'я непорушних очей. На бенкет він попав несподівано,— батько вирядив його пожити в родині Барка за звичаєм тодішніх царів, що посилали синів своїх у знатні сім'ї, підготовляючи таким способом шлюбні союзи; та проживши ось уже сім місяців у палаці, Нар-Гавас досі ще й разу не бачив Саламбо; сидячи навпочіпки, зіпершись бородою на ратища своїх дротиків, він дивився на неї, роздимаючи ніздрі, як леопард, що причаївся в бамбукових заростях.

По другий бік стола сидів велетенський на зріст лівієць з кучерявим коротко підстриженим чорним волоссям. На ньому була тільки вояцька куртка; її мідні нашивки роздирали пурпур ложа. Намисто із срібних півмісяців заплуталося у волоссі на грудях. Лице його було забризкане кров'ю. Спершись на лівий лікоть, він усміхався на весь рот.

Саламбо ввірвала священні гімни. Вона почала говорити всіма варварськими говірками, намагаючись чисто жіночою ласкою погамувати гнів вояків. До греків мовила по-грецькому, далі звернулася до лігурів, до компанійців, до негрів; і кожен, слухаючи її, відчував у тому голосі чари рідної землі. Захоплена спогадами про карфагенську минувшину, вона тепер заспівала пісень про колишні битви з Римом. Вояки плескали в долоні. Блиск оголених мечів запалював її; вона кричала, простягала руки. Ліра впала; вона замовкла, притискаючи долоні до серця, примруживши повіки,— і стояла так якусь хвилину та впивалася хвилюванням вояків.

Лівієць Мато потягся до неї. Вона мимохіть наблизилась до нього і, вдячна за те захоплення, що збудила

в ньому, довгим струменем налила воякові в золотий келих вина, щоб тим примиритися з військом.

—Пий! — сказала вона.

Він узяв келиха і підніс його до губів, коли зненацька

один із галлів — той, котрого поранив Гіскон,— ляснув

його по плечу і, весело жартуючи, щось промовив рідною

мовою. Спендій був поблизу і взявся тлумачити його слова.

-- Кажи! — мовив Мато.

Боги ласкаві до тебе, забагатієш. Коли ж весілля?

-- Чиє весілля?

-- Твоє! Бо в нас, — повів галл, — коли жінка частує вином вояка, це означає, що вона пропонує йому своє ложе.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Епитимья
Епитимья

На заснеженных улицах рождественнского Чикаго юные герои романа "Епитимья" по сходной цене предлагают профессиональные ласки почтенным отцам семейств. С поистине диккенсовским мягким юмором рисует автор этих трогательно-порочных мальчишек и девчонок. Они и не подозревают, какая страшная участь их ждет, когда доверчиво садятся в машину станного субъекта по имени Дуайт Моррис. А этот безумец давно вынес приговор: дети городских окраин должны принять наказание свыше, епитимью, за его немложившуюся жизнь. Так пусть они сгорят в очистительном огне!Неужели удастся дьявольский план? Или, как часто бывает под Рождество, победу одержат силы добра в лице служителя Бога? Лишь последние страницы увлекательнейшего повествования дадут ответ на эти вопросы.

Жорж Куртелин , Матвей Дмитриевич Балашов , Рик Р Рид , Рик Р. Рид

Фантастика / Детективы / Проза / Классическая проза / Фантастика: прочее / Маньяки / Проза прочее
Молодые люди
Молодые люди

Свободно и радостно живет советская молодежь. Её не пугает завтрашний день. Перед ней открыты все пути, обеспечено право на труд, право на отдых, право на образование. Радостно жить, учиться и трудиться на благо всех трудящихся, во имя великих идей коммунизма. И, несмотря на это, находятся советские юноши и девушки, облюбовавшие себе насквозь эгоистический, чужеродный, лишь понаслышке усвоенный образ жизни заокеанских молодчиков, любители блатной жизни, охотники укрываться в бездумную, варварски опустошенную жизнь, предпочитающие щеголять грубыми, разнузданными инстинктами!..  Не найти ничего такого, что пришлось бы им по душе. От всего они отворачиваются, все осмеивают… Невозможно не встревожиться за них, за все их будущее… Нужно бороться за них, спасать их, вправлять им мозги, привлекать их к общему делу!

Арон Исаевич Эрлих , Луи Арагон , Родион Андреевич Белецкий

Классическая проза / Советская классическая проза / Комедия
Сказка бочки
Сказка бочки

«Сказка бочки» была написана Джонатаном Свифтом в основном в 1696-1697 годах, то есть тридцати лет от роду, это его первый крупный опыт в области сатиры. В книге дана сатира на всё, что Свифт считал устаревшим, изжившим себя или вредным в литературе, науке и религии. Это, в сущности, широкий пародийный и сатирический обзор духовной жизни Англии, да и всей Европы XVII века, в которой автор определяет свою позицию и место. Это книга непочтительная к признанным мнениям и авторитетам, смелая до дерзости, молодой задор сочетается в ней с удивительным для начинающего писателя мастерством, здесь поистине узнаёшь молодого льва по когтям. Но для того, чтобы вполне оценить эту сатиру, надо либо иметь некоторое представление о тех предметах и книгах, которые пародируются, либо постоянно заглядывать в комментарии. Это нелёгкое чтение, и, может быть, поэтому «Сказка бочки» менее известна широкому читателю и не в полной мере оценена им.

Джонатан Свифт

Проза / Классическая проза