Читаем Саламбо полностью

Був він сином грецького ритора і кампанської повії. Спершу розбагатів на торгівлі жінками, потім, коли корабель його загинув і він впав у злидні, воював на боці самнійських пастухів проти римлян. Його взято було в полон, та він утік. Попавши вдруге, він працював у каменоломнях, задихався в сушильнях, кричав, коли його катували, переходив від одного хазяїна до другого і натерпівся всякого лиха. Аж якось, охоплений розпачем, він кинувся у море з триреми, де був веслярем. Гамількарові матроси підібрали його півмертвого і привезли до Карфагена, де його ув'язнили в мегарському ергастулі. А що саме мали повернути перекинчиків римлянам, він скористався з метушні і пристав до варварів.

Всю дорогу він ходив слідом за Мато; приносив йому їсти, допомагав злазити з мула, вечорами під голову йому підстеляв килим. Така запобігливість нарешті розчулила Мато, і мало-помалу вуста його розімкнулися.

Мато народився в Сіртській затоці. Батько водив його молитись до Аммонового храму. Згодом він полював на слонів по Гарамантських лісах. Потім найнявся служити до Карфагена. Коли ж брали Дрепан, його настановлено було на тетрарха. Республіка була винна йому четверо коней, двадцять три медини пшениці та платню за зиму. Він боявся богів і бажав померти на батьківщині.

Спендій розповідав йому про свої мандри, про племена і храми, які він відвідав; він знався на всякій всячині: умів зробити сандалі, рогатину, плести сіті, приручати диких тварин та варити рибу.

Час від часу він замовкав, і з горла його вихоплювався глухий крик; мул, на якому їхав Мато, прискорював ходу; інші поспішали слідом; тоді Спендій знов заводив розмову, як і перше, охоплений тривогою. Уляглась вона четвертого дня, ввечері.

Вони їхали поряд схилом горба з правого боку валки; долина, що простяглась унизу, губилася в нічному тумані. Лави вояків, проходячи попід ними, погойдувалися в пітьмі, неначе хвилі. Вряди-годи, освітлені місяцем, вони заливали пагорки; тоді десь на вістрі списа раптом затремтить зірка, на мить блисне шолом, і знову все щезне, і невпинно за лавою суне нова лава. Пробудившись, удалині мекає отара, і, здається, якась безмірна тиша спадає на землю.

Спендій, закинувши голову і примруживши очі, на повні груди вдихав свіжий вітер. Він розставляв руки, ворушив пальцями, щоб краще відчути ті пестощі, що розливалися по його тілу. Знову поривала його ожила надія на помсту. Рукою він затуляв уста, щоб втримати ридання, і, напівпритомний від п'янкого захвату, попускав повода своєму верблюдові, що ступав розмірено й широко. Мато знову поринув у смуток, ноги його звисали до землі, і трава, хльоскаючи його по котурнах, безугавно шелестіла.

Тим часом дорога тяглася без кінця-краю. За рівниною щоразу поставав пагорок; потім знову спускалися в долину, і гори, що, здавалося, замикали обрій, раз у раз із наближенням війська неначе відсувалися далі й далі. Вряди-годи із-за земних тамарисків вигулькне річка і знову щезне, обігнувши пагорок. Інколи попереду здіймалась величезна скеля, подібна до корабельного носа чи підніжжя якогось зниклого колоса.

Траплялися по дорозі на однаковій віддалі один від одного невеличкі чотирикутні храми, що правили за притулок прочанам, які простували до Сікки. Храми були замкнені, немов гробниці. Лівійці грюкотіли в двері, щоб їм відчинили. Ніхто не відгукувався.

Засіви траплялися дедалі рідше. Тепер залягали піщані смуги, порослі терновими кущами. Поміж камінням паслася отара. Жінка, оперезана синім вовняним набедреником, доглядала овець. Лементуючи, вона кинулась геть, як тільки помітила за скелями вояцькі списи.

Варвари сунули вибалком, подібним до величезного коридору, уздовж якого тяглися пасма червоних горбів, аж раптом у ніс їм ударило відразливим духом, і вони побачили високо на ріжковому дереві щось дивовижне: з-поміж листя виглядала лев'яча голова.

Вояки метнулись до дерева. Там був лев, розп'ятий на хресті, мов злочинець. Його величезна морда впала на груди, а передні лапи, до половини прикриті гривою, широко розпростерлися, мов крила птаха. Ребра випиналися під натягненою шкурою; на задні лапи, прибиті цвяхами одна поверх другої, осунувся тулуб. Чорна кров стікала по шерсті й, ніби сталактит, гуснула на хвості, що рівно звисав уздовж хреста. Воїни втішалися, збившись довкола. Вони взивали його консулом і римським громадянином, жбурляли камінцями йому в очі, щоб зігнати з них мушву.

Кроків за сто побачили ще двох, а далі несподівано з'явилася ціла низка хрестів із левами. Деякі сконали так давно, що на хрестах залишилися тільки рештки їхніх кістяків; інші, геть пошарпані, висіли, страшно повикривлявши пащі. Серед них були велетенські туші: дерев'яні хрести гнулися під тягарем, і вони погойдувалися на вітрі, а над їхніми головами кружляли цілі зграї птахів. Так мстилися карфагенські селяни, коли їм вдавалося впіймати хижого звіра. Отим видовищем вони сподівалися налякати інших. Варвари вже не сміялись, тепер вони не могли отямитися від подиву. «І що воно за народ,—думали вони,—який на втіху собі розпинає левів!»

Перейти на страницу:

Похожие книги

Епитимья
Епитимья

На заснеженных улицах рождественнского Чикаго юные герои романа "Епитимья" по сходной цене предлагают профессиональные ласки почтенным отцам семейств. С поистине диккенсовским мягким юмором рисует автор этих трогательно-порочных мальчишек и девчонок. Они и не подозревают, какая страшная участь их ждет, когда доверчиво садятся в машину станного субъекта по имени Дуайт Моррис. А этот безумец давно вынес приговор: дети городских окраин должны принять наказание свыше, епитимью, за его немложившуюся жизнь. Так пусть они сгорят в очистительном огне!Неужели удастся дьявольский план? Или, как часто бывает под Рождество, победу одержат силы добра в лице служителя Бога? Лишь последние страницы увлекательнейшего повествования дадут ответ на эти вопросы.

Жорж Куртелин , Матвей Дмитриевич Балашов , Рик Р Рид , Рик Р. Рид

Фантастика / Детективы / Проза / Классическая проза / Фантастика: прочее / Маньяки / Проза прочее
Молодые люди
Молодые люди

Свободно и радостно живет советская молодежь. Её не пугает завтрашний день. Перед ней открыты все пути, обеспечено право на труд, право на отдых, право на образование. Радостно жить, учиться и трудиться на благо всех трудящихся, во имя великих идей коммунизма. И, несмотря на это, находятся советские юноши и девушки, облюбовавшие себе насквозь эгоистический, чужеродный, лишь понаслышке усвоенный образ жизни заокеанских молодчиков, любители блатной жизни, охотники укрываться в бездумную, варварски опустошенную жизнь, предпочитающие щеголять грубыми, разнузданными инстинктами!..  Не найти ничего такого, что пришлось бы им по душе. От всего они отворачиваются, все осмеивают… Невозможно не встревожиться за них, за все их будущее… Нужно бороться за них, спасать их, вправлять им мозги, привлекать их к общему делу!

Арон Исаевич Эрлих , Луи Арагон , Родион Андреевич Белецкий

Классическая проза / Советская классическая проза / Комедия
Сказка бочки
Сказка бочки

«Сказка бочки» была написана Джонатаном Свифтом в основном в 1696-1697 годах, то есть тридцати лет от роду, это его первый крупный опыт в области сатиры. В книге дана сатира на всё, что Свифт считал устаревшим, изжившим себя или вредным в литературе, науке и религии. Это, в сущности, широкий пародийный и сатирический обзор духовной жизни Англии, да и всей Европы XVII века, в которой автор определяет свою позицию и место. Это книга непочтительная к признанным мнениям и авторитетам, смелая до дерзости, молодой задор сочетается в ней с удивительным для начинающего писателя мастерством, здесь поистине узнаёшь молодого льва по когтям. Но для того, чтобы вполне оценить эту сатиру, надо либо иметь некоторое представление о тех предметах и книгах, которые пародируются, либо постоянно заглядывать в комментарии. Это нелёгкое чтение, и, может быть, поэтому «Сказка бочки» менее известна широкому читателю и не в полной мере оценена им.

Джонатан Свифт

Проза / Классическая проза