Сапфірова книга

Рафаель охоче обговорив би різницю між французькими та англійськими дівчатами і їхню сексуальну поведінку, а Шарлотта постійно поверталася до лауреатів Нобелівської премії з літератури за останні десять років, через це Рафаель відверто занудьгував і зухвало проводив очима кожну дівчину, що їх проминала. А в кіно (на превеликий подив Ксемеріуса) Рафаель навіть не спробував лапнути Шарлотту, навпаки, за десять хвилин юнак заснув і спав глибоко й міцно. Леслі сказала, це було найприємніше, що вона за останній час почула, і я цілком з нею погодилася.

Потім ми, звичайно, захотіли дізнатися, чи говорили про мене Ґідеон, Шарлотта і Рафаель, коли сиділи в ресторані, і Ксемеріус (дещо неохоче) передав ось такий обурливий діалог (який я наче синхронно перекладала для Леслі).

Шарлотта: Джордано вельми переймається, що Ґвендолін завтра зробить неправильно все, що тільки можна зробити неправильно.　

Ґідеон: Передай мені, будь ласка, маслинову олію.　

Шарлотта: Політика та історія для Ґвендолін — таємниця за сімома печатками, а імена вона не запам’ятовує — в одне вухо впускає, а в інше випускає. Ґвендолін не винна, її мозок просто не здатен накопичити таку кількість інформації. Він забитий іменами поп-гуртів, що складаються з юнаків, і довжелезним списком акторів із дешевих любовних стрічок.　

Рафаель: Ґвендолін — це твоя кузина, яка мандрує в часі? Я бачив її вчора в школі. У неї довге темне волосся й блакитні очі, якщо я не помиляюся?　

Шарлотта: Так, і родимка на скроні у вигляді банана.　

Ґідеон: У вигляді маленького півмісяця.　

Рафаель: А як звати її подругу? Веснянкувату білявку? Ліллі?　

Шарлотта: Леслі Гей. Трохи більше мозку, ніж у Ґвендолін, але при цьому — найкращий приклад того, що господарі схожі на своїх собак. У неї є покруч золотистого ретривера[54]. Його звуть Берті.　

Рафаель: Як мило.　

Шарлотта: Ти любиш собак?　

Рафаель: Найбільше покруча золотистого ретривера з веснянками.　

Шарлотта: Розумію. Ти можеш поспитати щастя. Великих проблем бути не повинно. Леслі міняє хлопців, як панчохи, ще частіше, ніж Ґвендолін.　

Ґідеон: Правда? І як багато… е-е-е… хлопців було вже у Ґвендолін?　

Шарлотта: 0 Господи! Хух! Мені якось навіть мулько. Я не хочу говорити про неї нічого поганого, але річ у тому, що варто їй випити, як вона не надто перебирає. У нашому класі вона перепробувала всіх хлопців, і хлопців зі старшого класу… Якоїсь миті я просто згубила лік. А вже прізвисько, яке вони їй приклали, в мене просто язик не повертається сказати.

Рафаель: Шкільна підстилка?　

Ґідеон: Передай мені, будь ласка, сіль.　

Коли Ксемеріус дістався цього місця своєї розповіді, я схопилася, щоб зараз же спуститися і задушити Шарлотту, але Леслі втримала мене і сказала, що помста — це така страва, що краще смакує холодною. Мій аргумент, що я зрушена не помстою, а кровожерливістю, її не переконав. Крім того, вона сказала, що якщо Ґідеон і Рафаель хоча б наполовину такі розумні, як вродливі, то вони не повірять жодному слову Шарлотти.　

— Як на мене, Леслі справді трохи нагадує золотистого ретривера, — зауважив Ксемеріус і під моїм докірливим поглядом тут же додав: — Я люблю собак, ти ж знаєш! Це такі розумні тварини.　

Так, Леслі й справді була розумна. їй вдалося розшифрувати книгу про зеленого вершника. Щоправда, результат цієї копіткої праці дещо розчарував. Це був черговий шифр із назв цифр і двох літер з якимись дивними рисками.　

П’ятдесят один нуль три нуль чотири один крапка сім вісім н кома нуль нуль нуль вісім чотири дев’ять крапка дев’ять один о.