Сапфірова книга

— Чого ви чекаєте? — крикнув лорд Аластер своїм лакеям через плече. — Ми не повинні залишити йому часу! Чи ви хочете, щоб він розчинився в повітрі, як ваші попередні вороги?　

Одягнені в чорне чоловіки зреагували миттю. Коли вони, відкидаючи простирадла, дісталися до нього, Пол знав, що йому кінець. Хоча б Люсі була в безпеці, промайнуло у нього в голові. Якби вона пішла з ним, їй теж довелося б померти.　

— Ваші останні слова! — гаркнув лорд Аластер, і Пол на мить подумав, чи не кинути шпагу, впасти на коліна й почати молитися. Може, благочестивий лорд із поваги трохи зачекає з убивством? А може, він помер би ще до того, як опустився на коліна.　

Цієї миті він помітив якесь ворушіння за простирадлами, й один слуга лорда Аластера впав як мертвий, перш ніж устиг обернутися. Після секунди жаху другий кинувся з голою шпагою на нового супротивника, юнака в зеленому камзолі, що вийшов з-за простирадла і майже недбало відбив атаку.　

— Ґідеон де Віллерз… — вихопилось у Пола, в той час як він з новими силами намагався відбивати удари лорда Аластера. — Ніколи не думав, що коли-небудь так радітиму твоїй появі, малий!　

— Власне, мені просто стало цікаво, — мовив Ґідеон. — Я побачив карету з гербом лорда Аластера на вулиці й вирішив глянути, що він робить на цьому занедбаному подвір’ї…　

— Мій пане, це той самий демон, який відправив на той світ Дженкінса в Гайд-парку, — видихнув слуга лорда.　

— Роби те, за що тобі платять, — накинувся на нього лорд Аластер, сили якого, здавалося, подвоїлися.　

Пол відчув, що поранений вдруге, в ту саму руку, трохи вище. Цього разу біль прошив усе тіло.　

— Мій пане… — слуга, здавалося, не знав, що вдіяти.　

— Займися цим! — Лорд був розлючений. — Я подбаю про іншого!

Пол полегшено схопив ковток повітря, коли лорд відвернувся від нього. Глянувши на руку, він побачив, що кров досі йде, але тримати шпагу він ще міг.

— Та ми знайомі! — Лорд Аластер стояв проти Ґідеона, його клинок темнів від крові Пола.

— Авжеж, — підтвердив Ґідеон, і Пол мимоволі захопився спокоєм, який той випромінював. Невже малий зовсім не боявся? — Одинадцять років тому, відразу після вашого невдалого замаху на графа Сен-Жермена, ми зустрічалися на тренуванні з фехтування у Ґалліяно.

— Маркіз Веллдан, — зневажливо сказав лорд. — Я пам’ятаю. Ви передали мені звістку особисто від диявола.

— Я передав вам застереження, до якого ви, на жаль, не прислухалися, — зелені очі небезпечно блиснули.

— Чортів кришеник! Я відразу це зрозумів, коли побачив вас. 1 нехай ваші прийоми були не такі вже й погані, але ви, можливо, пам’ятаєте, що я переміг у нашому невеликому двобої?

— Я це добре пам’ятаю, — відповів Ґідеон і потрусив мереживами на манжетах, ніби вони йому заважали. — Так добре, ніби минув усього тиждень. Хоча для мене це так і було, якщо бути точним. En garde!

Метал заскреготів по металу, але Пол так і не побачив, хто взяв гору, бо позосталий лакей спромігся кинутися на нього зі шпагою. Слуга фехтував не так елегантно, як його пан, одначе дуже енергійно, і Пол відчував, як сили хутко залишали його поранену руку, попри невеликий перепочинок.

Та коли ж він уже стрибне назад? Залишилося вже недовго. Він зціпив зуби і зробив наступний випад. Кілька хвилин усі мовчали, чутно було тільки брязкіт і важке дихання, і враз Пол краєм ока помітив, як коштовна шпага лорда Аластера пролетіла в повітрі й гупнула на бруківку з глухим ударом. Слава Богу!

Слуга відскочив на кілька кроків.

— Пане?..

— Це був підлий прийом, демонеї — визвірився лорд. — Проти правил! Я зробив туше!

— Як бачу, ви не вмієте програвати, — відповів Ґідеон. З рани на його руці текла кров.

Очі лорда Аластера скажено палали.

— Убийте мене, якщо зважитеся!

— Не сьогодні, — сказав Ґідеон і застромив свою шпагу за пояс.

Пол побачив, як нишком хитнув головою лорд і як напружив м’язи слуга. Він прожогом метнувся вперед і відбив удар, не дозволивши шпазі слуги увійти між ребра Ґідеонові. Цієї ж миті Ґідеон знову вийняв зброю і вдарив слугу в груди. Кров хлюпнула густим потоком із рани, і Пол мимоволі відвернувся.

Лорд Аластер скористався моментом, щоб підняти свою шпагу і настромити на неї коричневий конверт, який лежав на землі. Не промовивши більше ні слова, він розвернувся й вибіг через арку на вулицю.

— Боягуз! — скрикнув розлючений Пол. Потім він обернувся до Ґідеона. — Ти поранений, малий?

— Дурниці, просто подряпина, — відмахнувся Ґідеон. — А от у тебе гірше. Глянь на свою руку! Стільки крові… — він стиснув губи й підняв свою шпагу. — А що це були за документи, які ти віддав лордові Аластеру?

— Генеалогічні дерева, — сказав Пол, як у воду опущений. — Пращурів по чоловічій і жіночій лінії мандрівників у часі.

Ґідеон кивнув.

— Я знав, що ви обидва зрадники. Але не думав, що такі дурні. Він спробує повбивати всіх нащадків графа! А зараз він знає імена ще й жіночої лінії. Якщо вийде по його, ми ніколи не народимося.