"Сатурна" майже не видно

— Я-то пам'ятаю. А от Пулька про нього давно забув. Я стежив пильно. Я думав, що Пулька лишив його тут своїм шпигуном, але ні разу ніхто від Пульки до нього на зв'язок не приходив. Та й не в цьому взагалі справа. Мені важливо одне: Пулька висадив мене із штабу за втрату бойового духу і пильності, а я сам приведу на аркані червоного агента. Я ж певен, що Сорокіна підкинули сюди комуністи. Він такий же Сорокін, як я Наполеон, і, коли я його приведу, вирішувати питання про мій бойовий дух буде вже не Пулька, а сам Власов. Не щодня генералові щастить схопити такого звіра. Я повернусь у головний штаб, ось побачиш.

— Усе це так, — погодився Заганський. — Ну, а що, коли промах? Якщо він на твій гачок не полізе? Що тоді?

— Тоді гнити мені в цьому госпіталі до кінця днів своїх, — сказав Курасов і вилаявся. — Полізе, чортяка! — Він стукнув кулаком по столу. — Я ж бачу його наскрізь! Як головень ходить навколо наживки: і хочеться йому, і страшно. Можливо, заради мене одного він і не рискнув би, та коли мова піде і про тебе, — я говорив йому, що ти при самому Власові працюєш, — ковтне, голову даю, ковтне.

— Між іншим, уже десята година, — зауважив Заганський.

— Знаєш що, Курасов підвівся. — Ходім до нього, візьмемо його нахрапом. Тільки тримайся твердо нашого плану, і все буде гаразд.

Найменше чекав Добринін, що Курасов і його друг Заганський з'являться до нього самі.

Добринін устав з постелі, опустив штору на вікні і засвітив припасовану на стіні гасову лампу. Курасов познайомив Добриніна з своїм другом. Це був дебелий чолов'яга років сорока п'яти, з наголо побритою масивною головою. У нього були якісь ліниві світло-сірі очі, і сам він здавався лінивим і флегматичним.

Вони сіли до столу, і Курасов зразу, повів мову про справи.

— Ну от, Сорокін, як кажуть, не йде гора до Магомета, він сам іде до неї. Обставини беруть нас за горло, і ми відкладати більше не можемо. Петре, скажи своє слово.

— Я двічі не вирішую, — похмуро сказав Заганський. — Не в моїй звичці. У мене все готове: пачка важливих документів штабу і поіменний список усіх великих і малих ватажків власовської банди. Якщо вдасться, я їм ще залишу подаруночок у льоху головного штабу — двадцять кілограмів вибухівки з механізмом уповільненої дії. Але чекати я більше не можу. Надокучило слухати, — він кивнув на Курасова, — як він, наче Керенський, діє тут у ролі головноумовляючого, і все без наслідків. Не підете ви, я сам піду, один.

— Ти даремно на мене, Петре, нападаєш, — ображено сказав Курасов. — Ти ж мені не раз говорив, що Сорокіна треба перевіряти і перевіряти. Хіба ти цього не казав?

— Казав. — Заганський обернувся до Добриніна. — Звісно, з вами йти, що називається, зручніше і певніше. Ви ж не будете заперечувати, при нагоді, що ініціатива була наша з Курасовим, га?

— Ініціатива справді ваша, — повільно проказав Добринін.

Курасов почав викладати свій план переходу. У нього, виявляється, все було вже продумано: і маршрут, і графік руху, і документи, і версія на випадок затримання їх німцями. І навіть харчі на час переходу. План був ретельно розроблений у кожній деталі, і Добринін не міг не бачити за цим турботи Курасова про успішний перехід. Але чомусь Заганський слухав план Курасова з лінивою усмішкою і, коли той замовк, спитав:

— У тебе все оце, що за планом, готове?

— Ну що ти? — Курасов здивовано подивився на друга. — Тут роботи ще тижнів на два.

— Ну, тоді знай ось що: іти ми повинні післязавтра або, на крайній випадок, у середу.

— Це неможливо! — вигукнув Курасов.

— Слухай мене. Коли ми будемо там через тиждень, ми встигнемо вчасно передати радянському командуванню дуже важливий документ власовського штабу. За один цей документ нам можуть простити все. А через два-три твої тижні цей документ — ніщо.

— Чого ж ти мовчав про це раніше? — підхопився Курасов.

— Копію з цього документа я зняв лише вчора, коли він до них і надійшов, — не кваплячись, ліниво пояснив Заганський. — А зараз, коли ми були в тебе, ти ж без упину курликав, як тетерук, слово мені не давав вставити. Я ж знаю тебе: коли тобі щось засяде в голові, тебе так просто не переломиш. Але тут я разом з Сорокіним. Можливо, нам удвох все-таки вдасться одірвати тебе від того, до речі сказати, хорошого плану?

— А ти розумієш, що означає в такому ділі поспіх? — спитав Курасов. — Може, твої документи і до фронту не дійдуть.

— Риск, звісно, буде, — спокійно сказав Заганський. — Але тут уже все залежатиме від нас. Документи ти для нас підготував?

— На тебе і на мене підготував. А на Сорокіна можу зробити завтра ж.

— Що за документи? — спитав Заганський.

— Від госпіталю. Що ми направляємось у прифронтове місто для придбання медикаментів і перев'язочного матеріалу. Від нас з такими документами люди весь час їздять.

— А не рідкувато?

— Ні. Німці зі своєю сентиментальністю дуже поважають фронтову медицину. Скільки разів я вже цим користувався. Але йти післязавтра! Не знаю, не знаю…

— Що ви про все це скажете? — звернувся до Добриніна Заганський.