"Сатурна" майже не видно

Рудін, ніби знехотя, взяв бланк і прочитав: «Наше дальше перебування тут вважаємо недоцільним і марним. Відкладання нашого повернення викликає труднощі в зв'язку з наступним переміщенням фронту на захід. Радируйте згоду на наше повернення і його спосіб. Цезар».

Рудін повернув радіограму Фогелю. Той шпурнув її на стіл і сказав:

— Про наступне переміщення фронту вони пишуть так, ніби безпосередньо зв'язані з головною ставкою в Кремлі.— Покликавши чергового секретаря, Фогель наказав йому віднести цю радіограму полковнику Зомбаху, а сам узяв Рудіна під руку. — Зайдімо до мене… за традицією.

Вони зайшли в кімнату Фогеля, де він жив. Рудін не був тут з зими, і його вразило безладдя, що панувало в кімнаті.

— Що це тут у вас? — розсміявся Рудін. — Опис білизни і всякого іншого майна?

Фогель, не відповідаючи, підійшов до шафи, дістав звідти пляшку коньяку, мовчки налив дві чарки, здивовано подивився на порожню пляшку і шпурнув її в куток, де купою лежала брудна білизна.

— Випиймо, Крамер, для ясності,— сказав він і, не чекаючи Рудіна, перехилив чарку. — Не подобається мені все це.

— Що саме?

— Здається, ясно сказано — все, — роздратовано сказав Фогель. — А вам усе, як і раніше, подобається?

— Я працюю, — спокійно відповів Рудін. — І більше нічого не хочу знати.

— Киньте, Крамер! Я б повірив вам, коли б знав, що ви сліпий кретин! Просто ви не хочете або, вірніше, боїтеся говорити. — Фотель насмішкувато поглянув на Рудіна— Пригадую, я вам казав, що моя дружина — дочка дуже багатих батьків. Так ось, ми з нею вже успадкували все їхнє багатство. Її батько, мати і брат загинули в одну ніч: під час нальоту американців на Гамбург. Не стало не лише їх, а, кажуть, і всього Гамбурга. Але я, Крамер, тепер багатий. Після війни приїздіть до мене в гості. Я куплю яхту і збудую дачу на березі моря. Приїдете?

Все це скидалося на істерику, і Рудін трохи розгублено дивився на Фогеля. А той цю розгубленість, мабуть, сприйняв за співчуття і поклав руку на руку Рудіна.

— Спасибі, Крамер. Я бачу, ви розумієте мій стан. — Фогель узяв чарку Рудіна і випив її.— Все, Крамер, дуже огидне. Настав час, що нас вчать набрані нами люмпени, а полковник Зомбах з ранку й до вечора вишукує способи, як дати зрозуміти Мюллеру, що він ставиться до нього лояльно. Тьху! А Мюллер, по-моєму, просто повернувся в свою блювотину, в гестапо, і робить те, що йому наказують з Принцальбертштрасе. Є ще могутній абвер Канаріса чи його вже здали в архів? Іноді мені моя робота тут здається схожою на якусь погану гру. Саме гру. А десь же звершується справжня історія. Одержуєш ось такі радіограми, і хочеться тікати на фронт. Краще загинути від російської кулі в бою, аніж марно морочитися з російськими кретинами, що іменуються агентами абверу. Нісенітниця! З самого початку нісенітниця, а тепер особливо!

— Я знаю, дорогий Фогель, що ви людина настрою, — Рудін співчутливо посміхнувся до нього. — Мине, мине й це. А ось з приводу загибелі близьких прийміть моє щире співчуття. Це горе справжнє.

— Ні, Крамер, — Фогель по-бичачому вперто покрутив головою і заговорив, швидко розпалюючись: — Батьки дружини… Біс з ними, хто вони мені? Плутократи, які по вітальнях і курильнях розповідали анекдоти про фюрера, наживались на його замовленнях для армії. А на мене ж вони дивились як на сумне непорозуміння, яке доводиться терпіти, оскільки їхня донечка віддалася мені, перебуваючи при розумі і в цілковитому здоров'ї. Задавило їх, не задавило — мені від цього ні жарко ні холодно. На їхні капітали я плюю. Адже я, Крамер, солдат партії фюрера за переконанням, а не за калькуляцією. Але дружину все ж шкода: їй вони батьками доводяться…

— Чому ж ви не візьмете відпустку? — спитав Рудін. — Поїхали б до дружини, побули б біля неї, вона ж у великому горі.

— Знову ви про велике горе! Де велике горе, Крамер? Де? — Він кілька разів обвів поглядом кімнату, немовби шукав це горе, і вигукнув: — Воно тут! Невже ви цього не розумієте?

— Будь-яка війна не свято, а така. — тим паче, — якнайсерйозніше відповів Рудін. — І до цього треба було заздалегідь підготуватися. Бо може небезпечно перекоситись погляд на всі події, а поодинокі невдачі на фронті декому здадуться катастрофою.