Сердце генерала Гурова. Истории из жизни репортёра (СИ)

Дедыпредавали — это о них.

Ну, пусть еще раз проштудируют историю.

Она все помнит.

Ничего не забывает и ничего не прощает.

Кстати, последний номер газеты в оккупированных Пологах вышел 14 августа 1943 года — через день после того, как на Донбассе развернулось широкомасштабное наступление Красной Армии, в ходе которого — 17 сентября, немцев вышибут из Полог.

А газета «Наше життя» бодро вещала: «Ці чутки [о наступлении] — явна брехня. Німецька армія на сході міцно тримає в своїх руках оборонні позиції і завдає атакуючому ворогові великих втрат».

Закрыв номер, я, к слову, обнаружил, что подписал его в печать другой редактор. Его предшественник, у которого была немецкая фамилия, куда-то исчез. Видимо, он не очень верил в то, что «німецька армія міцно тримає оборонні позиції».

Вот что коротко я хотел сказать перед тем, как мы, образно говоря, на машине времени перенесемся… в оккупированные Пологи.

Это очень даже возможно: архивы той поры открыты для всех.

«Німецька армія визволителька назавжди вигнала більшовиків. Український народ розуміє, що тільки поруч з великою німецькою нацією він збудує нове, світле, радісне, життя».

/І. Патока, завідуючий Пологівським РВНО, «Український народ вже більшовикам не вірить». «Нове життя», 29 января 1943 года/

***

«В суді

З 23 по 26 березня, з 2 по 3 квітня 1943 року в м. Пологи засідав Надзвичайний німецький суд з Дніпропетровська. В його компетенцію увійшов розгляд найбільш великих злочинів діяльності в межах всього Генерального комісаріату. Разом з іншими справами були розглянуті й такі:

справа обвинуваченого Сидора Бондаренко, який в грудні 1942 року в Пологах в українки Валентини Ворошевої зламав замок і вчинив крадіжку. Суд присудив обвинуваченого Сидора Бондаренка на 3 роки каторжної в'язниці;

справа обвинуваченої агронома Ганни Семененко у незаконному вилученні від загального народного вжитку посівної пшениці. Суд присудив обвинувачену на 8 місяців в'язниці та 1000 карбованців штрафу;

справа Степана Волика з села Андріївки, який обвинувачується в тому, що, супроводжуючи труни з трупами німецьких солдат, відкрив дві труни і викрав з них дві пари ботинок. Суд присудив його на вісім років каторжної в'язниці;

справа Григорія Заболотного з села Ново-Михайлівки, який з метою пограбування односільчанки гр-ки Донець убив її. Суд присудив його до страти на смерть;

справа Олександра Подлецького, який в селі Кіршвальд працював мірошником, обвинувачується в тому, що в листопаді минулого року, завдяки необережності, викликав пожежу млина. Суд останнього виправдав.

Уїздний комісар ГЕРНЕР»

/«Нове життя», 10 апреля 1943 года/

***

«Настав час знищення радянського раю — цього пекельного життя. Великий німецький народ прийшов до нас і вирвав нас з казанів киплячої смоли, щоб ми на руїнах пекла збудували рай. Німецьке командування оцінило нашу щирість на трудовому фронті й довіряє кожному українцеві стати в ряди німецької армії і спільно знищити більшовизм — будівника пекельного життя. Лише наша віддана й чесна праця скоротить шлях до мирного життя, до правди і волі».

/П. Корж, «Наземно пекло». «Нове життя», 19 мая 1943 года/

***

«Я влаштувалась добре

Подаємо нижче дослівну копію листа Марії Василівни Шендрик, яка проживала в м. Пологи по вул. Запоріжській, 6 і 5 мая виїхала на роботу до Німеччини.

Добрий день дорога мамо! На першій строчці мого листа я тобі повідомляю, що я пока жива і здорова того і вам бажаю у вашому сімейному житті. Мамо, я доїхала до місця благополучно тільки одне погано, що я не разом з Марусею, тобто не в одного хазяїна, їхали ми 10 днів, а на одинадцятий день приїхали до міста Галле. В суботу 15 травня мене привезли до хазяїна. У нього корів немає, але молока п'ємо досхочу. їсти, пити що вгодно. Як тільки приїхала, зараз хазяйка пішла і взяла пива, ковбаси, масла та посадила мене їсти. Хазяйка дала мені окрему кімнату на верхньому поверсі, будинок двохповерховий, ліжко, пирину, простінь, подушку. Дала мені два халати, чулки шовкові, туфлі і я ходила гуляти у неділю 16 травня з дівчатами, які живуть поблизу мене».

/«Нове життя», 2 июня 1943 года/

***